В „Історії однієї душі” Тереза розповідає як вона отримала першого свого духовного брата. Був день її іменин. „Це наша св. Мати Тереза прислала мені, як букет на іменини, мого першого братика. Я прала, була дуже зайнята працею, коли мати Агнеса від Ісуса прочитала мені лист, який щойно отримала. Молодий семінарист, натхненний, як казав, св. Терезою, просив про сестру, яка спеціально присвятила б себе спасінню його душі, й коли він вже буде місіонером, підтримувала його своїми молитвами та жертвами, щоб він міг урятувати багато душ. Мати Агнеса від Ісуса сказала мені також, що хоче, щоб саме я стала сестрою майбутнього місіонера”. Тереза з радістю погоджується. З того дня вона в дусі своєї „малої дороги”, офірує тисячі маленьких жертв в інтенції свого брата, як наприклад, сидіти не спираючись на спинку крісла, мати більш серйозний погляд, не горбитися тощо. Ці щоденні маленькі жертви, хоч би й виглядали вони трохи по дитячому, свідчать про постійне прагнення Терези хоч чимось допомогти майбутньому місіонерові. Вона також складає молитву в його інтенції і читає її кожного дня. Звертаючись до Пресвятої Діви Марії, Тереза просить: „Навчи його щоб і він колись, коли вже дійде до вівтаря, зміг пестити Царя Небес з такою самою любов’ю, з якою Ти брала на руки Дитятко Ісуса і сповивала Його у пелюшки”.
Моріс Бельєр був молодший за Терезу на рік і п’ять місяців. Між молодими людьми починається інтенсивне листування, яке вражає своєю глибиною і майже дитячою щирістю. Розпочинається воно зверненням: „Шановний Отче”, а завершується в останньому листі словами: „Мій любий братику!” Тереза стала для Моріса старшою сестрою. Мати Агнеса розповідає, як одного дня, дивлячись на фото Бельєра у військовій формі, Терезка сказала: „Цьому воякові, який виглядає таким бравим, я даю поради зовсім як маленькій дівчинці! Вказую йому дорогу любові і довіри”.
Листування Терези з молодим семінаристом стосується перед усім зміцнення його покликання. Починаючи з першого листа Тереза намагається зрозуміти його складну духовну ситуацію, підтримати його, розпалити в ньому місійний запал. Вона була для нього справжньою старшою сестрою, чиєї любові він так потребував. Довідавшись, що стан здоров’я Терези погіршився, Моріс впав у відчай. Тереза потішає його у своєму листі: „Прошу тебе, дорогий братику, намагайся зрозуміти, що замість того, щоб мене втратити, ти мене знову знайдеш, щоб вже ніколи не втрачати(…). Братику, якщо моя фотографія і не посміхається до тебе, то душа моя буде посміхатися тобі завжди… Віддаю тебе Богові, дорогий братику, вір мені, що цілу вічність я буду твоєю справжньою сестрою”.
Вони були зовсім різними: Моріс Бельєр і Адольф Руллан. По-різному склалося і їх життя. Моріс Бельєр народився 10 червня 1874 р. в Сеані, в Нормандії. Виховувала його тітка, яку він вважав своєю матір’ю (мати Моріса померла через тиждень після народження сина). Свого батька він побачив вперше лише в 11 років. Моріс зростав надзвичайно вразливим і щирим. Однак, травма нанесена в дитинстві, так ніколи і не загоїлася. В Семінарії його вважали милим і веселим юнаком, якому бракувало сильної волі. Один з його друзів так характеризує Моріса: „Моріс був жвавим хлопцем, з живою уявою, мав театральні здібності, вмів розвеселити нас під час рекреацій”.
У вігілію смерті св.Терези Моріс Бельєр виїжджає до Алжиру, потім на місію до Малаві (Африка). Далі йдуть інші африканські країни, де він займається переважно катехізацією місцевого населення. Однак брак сили волі та рішучості сказався на його місійній практиці. Врешті-решт його було відкликано до Франції, де він і помер у віці 33 років.
Зовсім іншою є постать Адольфа Руллана. Народився він 13 жовтня 1870 р., тобто був на 2 роки старшим за Терезку. В родині він був єдиним сином. Його мати, ревна християнка охоче підтримала рішення сина стати священником. Батько, котрий не визнавав жодних релігійних практик, був проти. Однак і він навернувся через кілька днів за сприянням сина. А сталося це в Кармелі в Лізьє. Отже 1885 Адольф вступає до Семінарії . Його духовний отець з Семінарії так характеризує другого „братика” Терези: Це дуже серйозний юнак, дуже побожний і твердий у чеснотах; має не надзвичайні здібності, але все ж вищі за посередні”. Перед закінченням Семінарії Руллан відчув певні сумніви щодо свого покликання. Він вирішив поїхати до Санктуарію Матері Божої Спасительки, щоб отримати її пораду. І дійсно: всі сумніви та вагання раптом зникли. Цікаво, що сталося це в день складання обітниць св. Терези. Саме в цей день Тереза просила Ісуса про „апостольську душу”, котра б мала ті самі прагнення, що й вона. Відтоді все своє життя він присвятив місійній праці, відкинувши все, що не є служінням. Св.Терезу він бачив лише один раз, коли перед від’їздом до Китаю приїхав до Лізьє, щоб залишити їй мапу провінції Сичуань, де мало проходити його служіння. Вона ж подарувала йому вірш До Матері Божої Тріумфуючої, Цариці Дів, Апостолів і мучеників”.
Після 13 років надзвичайно плідної праці в Китаї він, проти свого бажання, повернувся до Франції. Адольфа Руллана хотіли навіть вибрати на єпископа. Але о. Адольф рішуче відмовився. До кінця свого життя він був вихователем новіціату.
Якщо Моріс Бельєр потребував постійної підтримки, Адольф Руллан і сам мав певен вплив на майбутню святу. Саме він розповів їй про молодого мученика о. Теофана Венарда, який загинув у Вьєтнамі. Прочитавши книжку „Життя і листування Жана – Теофана Венарда”, Тереза одразу ж відчула надзвичайну близькість з ним. О.Теофан стає для неї взірцем справжнього місіонера. Вона постійно читає новенну до нього. В річницю його мучеництва пише вірш „Благословенному Теофану Венарду”
“Лицарю Божий, позич мені свою зброю.
Я хочу боротися за душі грішників,
Не шкодуючи страждань, сліз чи моєї крові.
Допоможи мені своїми сильними раменами.“
10 серпня 1897 року Тереза, яка на той час вже знаходилася у лікарні, отримала образок Теофана Венарда, який прикріпила на заслоні свого ліжка. На зображенні Теофан підіймає палець у напрямку Неба, немов запрошуючи свою маленьку сестру приєднатися до себе. Отець Теофан Венард був беатифікований 1909 Пієм Х, а канонізований 1988 р. Йоаном Павлом ІІ.
Під час процесу канонізації св.Терези, о.Адольф Руллан сказав: „Я вірю, що „шлях духовного дитинства” веде до цілковитого віддання себе Божій волі. Божа любов є тією силою, яка побуджує її до єднання зі справами місіонерів. Коли я обіцяв молитися за неї, вона дала мені текст, який я мав використовувати під час молитви: „Проси Його розпалити мене полум’ям Своєї любові, щоб я ширила любов до Нього серед душ”.
Власне в цьому і полягає місія св.Терези з Лізьє: вчити любові й довіри. „ Я хотіла б оббігти всю землю, всюди проголошувати Твоє ім’я і в землях невірних ставити Твій хвалебний Хрест; я не можу бути чинною місіонеркою, але прагну бути нею силою любові та покути”. „Бути Любов’ю в серці Церкви” – такою є її місія і тепер, місія, така необхідна для сучасного світу, спраглого любові й дитячої довіри маленької Терези.