14 грудня 1927року Папа Пій ХІ проголосив святу Терезу з Лізьє покровителькою усіх місій. Молодій черниці з мало відомого кармелітського монастиря у Франції, яка померла у віці 24 років, було довірено небесний патронат над усіма католицькими місіями. Однак „Папа місій”, як називали Пія ХІ, добре знав що робить, прикрашаючи короною слави ту, яку називав зіркою свого понтифікату. Він мав усі підстави здійснити прагнення малої кармелітки проголошувати Євангеліє „в усіх п’ятьох частинах світу, аж до самих далеких островів”.
Варто також згадати передісторію цієї події. Починалося все на далекій півночі, аж за полярним колом. А точніше там, де мешкали ескімоси. Французький місіонер о. Арсен Туркетіль ще замолоду мріяв присвятити своє життя євангелізації ескімосів. Та коли 1900 року він опинився в Канаді, в районі озера Карібу, все виявилося набагато складнішим, ніж він сподівався. 12 років о. Арсен знайомився з життям і культурою ескімосів. Намагаючись зав’язати з ними дружні стосунки, він рибалив, ходив на полювання. 1912 року о. Арсен отримав дозвіл єпископа Шарлебуа створити місію в Затоці Гудсона. До нього сюди не доходив жоден місіонер. 4 роки він живе у жахливих умовах: постійний холод, брак їжі. Але найгірше – повна ізоляція. Ескімоси не довіряли місіонерові. Єдиний результат його неймовірних зусиль: інколи у неділю вони приходили роздивлятися картинки у книжках чи слухати гру о. Арсена на фісгармонії.
Після вбивства двох інших місіонерів, о. Арсен отримує наказ закрити місію. Це крах усіх його сподівань. Саме в цей час з Франції йому надсилають невеличку книжечку „Маленька квіточка з Лізьє” і трохи землі з труни маленької Терезки. У відчаї місіонер звертається за допомогою до святої кармелітки. І диво сталося. Невдовзі було охрещено перші чотири родини. Дощ троянд пролився над Затокою Гудсона. Тож не дивно, що саме канадський єпископ Шарлебуа, пізніше беатифікований, звернувся до Пія ХІ з проханням проголосити св. Терезу від Дитяти Ісус покровителькою місій та місіонерів. Разом з ним прохання підписали всі єпископи Канади. Папа погодився, але за умови, що петицію також підпишуть єпископи, які працюють на місіях в інших країнах. Єпископи не тільки підписали, але й додали численні описи допомоги маленької Терези її братам місіонерам. Сама Тереза немов коментуючи ці події писала колись своїй сестрі Селіні: „Хіба апостолят молитви не є в певній мірі вищим за апостолят слова? Наша місія як Кармеліток є формування робітників Євангелія, які визволяють мільйони, а ми будемо їх матерями.”
Тепер св. Терезу знають і люблять на всіх континентах. Її сповідь „Історію однієї душі” перекладено приблизно 60-ма мовами і видано мільйонами примірників. Незлічена кількість людей звертається до неї, благаючи хоч про одну пелюстку з благословенного дощу троянд, обіцяного нам святою. Дівчина, яка майже ніколи не залишала свого містечка, черниця суворої кляузури стала справжньою місіонеркою, яка несе Боже слово і Божу любов у найвіддаленіші куточки землі.
Місійні прагнення Терези зародилися в її серці дуже рано і спочатку мали за підґрунтя те оточення, в якому вона зростала. Родина Мартен завжди проявляла особливий інтерес до місійних справ. Тут регулярно і з запалом читали популярний місійний журнал „Річник пропаганди віри”. Вечорами у присутності дітей, зібравшись за столом, коментували різні події, пов’язані з місіями. В бюджеті родини була особлива графа: пожертвування на місії. Слід згадати також про вплив матері. Ми знаємо про її палке прагнення мати сина-місіонера. Знаємо також, як тяжко пані Мартен переживала смерть своїх двох маленьких синочків, народження яких було немов Божою відповіддю на її молитви. Однак Божа воля була іншою. І тут можна пригадати цікаву деталь. Сестра пані Мартен, щоб потішити занурену в жалобу матір, пише їй 20 лютого 1870 року насправді пророчі слова, які дивним способом справдилися в житті Терези: „Твоя непорушна віра і довіра Богові принесуть одного дня чудовий плід. Будь певна, Господь тебе благословить і потішить відповідно до страждань, яких ти тепер зазнаєш. Добрий Бог дасть тобі невдовзі великого святого, якого ти так прагнеш народити заради Його хвали.” Через три роки народилася маленька Тереза.
В цій особливій атмосфері віри й любові і зростала майбутня свята. Тож не дивно, що зацікавлення малої Терезки євангелізацією язичників, інтерес до місійного апостольства пробуджуються в ній ще в дитинстві. Ще до вступу до монастиря, коли їй було лише 14 років, Тереза мріяла взяти участь у якійсь місійній справі. Її сестра Селіна згадує, що під час поїздки до Риму Тереза читала місійний журнал, однак, прочитавши кілька сторінок „Річника місійних згромаджень”, раптом припинила читання і сказала: „Я дуже хочу стати місіонеркою. Що б сталося, якби я ще більш розпалювала цей вогонь апостольськими зображеннями! Я хочу бути кармеліткою!” Тоді Тереза ще не знала, що саме в Кармелі знайдуть підтвердження її прагнення.
Після родини саме Кармель найбільш спричинився подальшому розвиткові місійних нахилів Терези, адже саме Кармель з Лізьє розпочав тоді фундацію кармелітької місії в Сайгоні (Вьєтнам). Посіяне зерно дало щедрий урожай: з тієї єдиної фундації розвинулося понад 20 місій. Поїхати до Сайгону мріяла і св. Тереза. Звертаючись до Марії де Гонзаг, настоятельки монастиря, Тереза пише: „Люба Матінко, саме такою ніжністю я люблю Вас і люблю своїх сестер; я щаслива, що борюся на славу Царя Небес у родині, але готова також відлетіти на інше поле битви, якщо Божественний Генерал висловить таке бажання. Наказ не був би необхідний, тільки один погляд, один простий знак…доля малої голубки Ноя стала б моєю; одного дня Господь відчинив би вікно ковчега й наказав мені летіти дуже далеко, до невірних берегів, і нести оливну гілку”. Однак хвороба завадила Терезі здійснити свої наміри.
Все ж вона не залишилася осторонь місійних справ. У монастирі їй було доручено патронат над двома місіонерами: спочатку над братом Морісом Бельєром, а трохи пізніще ще й над о. Адольфом Рулланом. Тереза отримавши одразу двох духовних братів була дуже щасливою : „Віддавна в мене було прагнення, яке здавалося абсолютно нереальним, прагнення мати брата священника; …і ось Ісус не тільки дав мені дар, якого я прагнула, а й поєднав мене узами душі з двома своїми апостолами, які стали моїми братами”. І далі: „Матінко моя, неможливо було б оповісти Вам про моє щастя, моє несподівано виконане прагнення породило в серці радість, це так ніби вперше торкнулися музичних струн, які досі залишалися забутими. Це був безсумнівно дотик Святого Духа”.
Читайте продовження в наступній частині