Боса Кармелітка
Коли я молюся, відкриваю очі, щоб бути видимою. Слідуючи за Його поглядом, я відкриваю, що те, на що Він дивиться, пробуджується в мені до життя…
Для мене молитва – це відкривання очей у власній внутрішності. Це не поверхневий погляд, а довготривалий і дуже зворушливий процес адаптації до зовсім іншого способу бачення. Серед повсякденної діяльності я відкриваю очі для того, щоб щось побачити. Коли я молюся, відкриваю очі, щоб бути видимою. Молитва, яку я переживаю, знаходячи в собі Божий погляд, відкриває мою внутрішню структуру. Слідуючи за Його поглядом, я відкриваю, що те, на що Він дивиться, пробуджується в мені до життя, втягує у відносини з Ним. Якби в душі я не зустрілася б з люблячим поглядом, звідки я могла б її пізнати, як могла б взяти і віддати Улюбленому?
Відкривання очей на Того, хто живе в мені, інколи має риси закоханості – я відчуваю, як стаю кращою від Його погляду, який є визнанням й обітницею любові. Інколи я уникаю цього погляду, бо він показує моїм очам все таким, яким воно є. Тоді я не так приховую від Нього щось зі своєї внутрішності, як не готова разом з Ним схилитися над власною гріховністю та слабкістю.
Найскладніше, що трапляється на шляху молитви, на дорозі відкривання очей, це драматичний час, коли Бог відкриває навстіж переді мною не тільки гріх і слабкість, а й такі місця моєї власної внутрішності, куди я ще ніколи не дісталася. Це час, коли я можу дізнатися правду про найглибший центр мого єства і переконатися, що ним є Бог, а не я. До того, як це відкриття перетвориться на любов, воно є відчуттям небуття, досвідченням відсутності себе самої. Тоді в очах робиться справді темно.
Іншого шляху для досягнення бажаної мети немає, тому я відкриваю очі на Того, хто бачить мене, і дозволяю Йому ввійти аж туди, де все є любов’ю:
Боже, прийди мені на допомогу.
Прихований в мені.
Подивися з місця, де Ти перебуваєш.
Інакше не дійду до Тебе.
Твій погляд перебуває в мені, як дорога.
Я побіжу нею і себе віднайду.
А коли наших поглядів ніщо не ділитиме,
Я затремчу від любові
І Ти затремтиш.
Небо і земля не вже будуть такі як були.
Коли так станеться, що наші погляди ніщо не буде розділяти? Вже зараз так відбувається, коли досягаю певного етапу дороги. А потім треба йти далі, бігти вузькою стежкою Його погляду, пробиратися через місця, де немає єдності з Ним. Аж врешті все збудеться, і цілим єством я буду бачити Бога, тремтячи від любові – через вічність !!!