О. Єжи Зелінський OCD
Для пустельників з Кармелю присвячення своєї першої церкви Марії означало прийняття Її як Господині всієї пустелі…
Васали Володарки з Кармелю
На зорі першої кармелітської спільноти відбулася важлива подія, яка вказала майбутнім покоління Згромадження напрямок духовної дороги до Бога. Пустельники присвятили свою першу церкву Марії, з цього часу називаючи Її Покровителькою і Володаркою місця. За часів феодалізму покровительство було двостороннім, тобто включало обопільні права та обов’язки. Васал присягав служити своєму пану і висловлював приналежність до нього спеціальним жестом, кладучи свої руки в його руки. Крім того, за певних обставин, повинен був віддати за нього життя. У свою чергу пан повинен був захищати васала і утримувати його. Також надавав йому феод.
Насправді ж феодальна реальність релігійної спільноти виявлялася у тому, що вона мала церкву або каплицю, присвячену комусь зі святих, і особливим чином його вшановувала. Власником усієї Святої Землі був Христос, Володар місця (Dominus loci), а Його Мати – Володаркою місця (Domina loci). Для пустельників з Кармелю присвячення своєї церкви Марії означало прийняття Її як Господині всієї пустелі. Через цей акт вони приймали рішення виключного служіння Діві взамін на Її покровительство і охорону. З того часу їх щоденне життя – як духовне, так і матеріальне – переходило у Її власність і підлягало Її піклуванню. Вони ж були Їй винні особисте і цілковите віддання себе у молитві й роботі, щиро наслідуючи Її чесноти і поширюючи Її вшанування. Усю свою пишність Кармель таким чином віддав Марії (Іс. 35, 2). Відбиток цієї події ми знаходимо вже у найдавнішому формулюванні чернечих обітів 1281 р. З нього ми дізнаємося, що кармеліти присвячували своє життя Богу і Марії: «Я, брат Н., складаю мої чернечі обіти і присягаю послух Богу та Благословенній Марії, і тобі, брате Н., Генеральний настоятелю братів пустельників Згромадження Благословенної Марії з гори Кармель, і твоїм наступникам, згідно з Уставом і Конституцією згаданих братів, аж до смерті».
Матір та її сини
Васал і слуга не є членами сім’ї, а тому не мають прав таких, які мають сини. А отже, поглиблення марійних роздумів в Кармелі спрямовувалось до більш глибоких відносин, які дозволили б Згромадженню «стати членами сім’ї» Марії, породжуючи материнське відношення щодо Неї. Це був лише початок шляху до справжньої материнської любові, що криється в понятті «неволя любові».
Згромадження набувало нового досвіду, і Марія як Domina loci, щораз менше сприймалася як Володарка, а щораз більше – як мати. Навіть будучи Володаркою узгір’їв Кармелю, Марія не занедбувала своїх материнських обов’язків – охорони і піклування про життя відданих Їй пустельників. З самого початку Її присутність була для них материнською присутністю, оскільки їх Володарка створювала духовний простір і атмосферу Кармелю, в якій вони зростали.
Над зображенням Марії, яке кармеліти розмісили на своєму першому гербі (1499), видно стрічку з таким висловом: Sum Mater et Decor Karmeli – Я Матір і Прикраса Кармелю. Ці слова, що виражають тугу Згромадження за більш досконалою приналежністю до Марії, впроваджують в таємницю материнського зв’язку, спрямованого на виховання. Марія-Мати приймає синів і дочок Кармелю, супроводжує їх розвиток і приводить до властивої кожному з них повноти. Це серце марійного життя спільноти Кармелю.
Сприймаючи Марію як матір, думка Згромадження на залишалася на поверхні цього слова, а шукала глибшого його змісту. З цих пошуків виникло нове ім’я Марії – «перша Матір кармелітської спільноти». Називаючи Її «матір’ю», кармеліти підкреслили, що вони мають на увазі походження від своєї Покровительки. Вони походять від Неї, а тому існують, щоб вшановувати Її. Це твердження знайдемо у формулюваннях найдавніших офіційних листів Згромадження. У листі до короля Англії Едуарда І (1282) генерал кармелітів П’єр де Мійо (Pierre de Millau), запевняє його у молитовному заступництві «перед Богом і вищезгаданою славною Дівою, на честь і славу якої це згромадження було засноване у заморських країнах». В свою чергу учасники Генеральної капітули у Монпельє (1287) просять про «заступництво Благословенної Діви, Матері Ісуса, оскільки для служіння Їй Згромадження наше було створене».
Брати та їх Сестра
Слово «брати» у назві Згромадження (Брати Пресвятої Діви Марії з гори Кармель – Кармель старої обсерванції; Босі Брати Пресвятої Діви Марії з гори Кармель – Терезіанський Кармель) показує на першому місці відносини духовного споріднення монахів по відношенню один до одного. Перша спільнота Кармелю з Ваді’айн ес-Сіах, хоч внутрішньо різноманітна з точки зору звичаїв, однак однорідна, якщо мова йде про звання та посади. Немає поділу на священиків і несвящеників, який з’явиться згодом. Священство на цьому етапі є другорядним, оскільки йдеться про дуже важливу справу, про вірність кармелітській дорозі життя, в центрі якої є слідування слідами Ісуса Христа (obsequio Jesu Christi), в дусі пророка Іллі. Для реалізації цього покликання не вимагається прийняття священицьких свячень. Цей шлях у святості може пройти і мирянин. А отже, кармелітські пустельники є братами один для одного; братами у мовчанні, у вбогості та вірності спільній меті.
Після того як брати прибули до Європи і приєдналися до течії жебручої духовності, братство збагатилося новим обличчям – спорідненістю із вбогими Христа. У прояві солідарності з найбіднішими верствами суспільства (minores) жебручий Кармель підтверджує своє прагнення відректися від власності, щоб просити засобів для життя.
До пустельницького і жебручого розуміння братерства вписується ще одне – братерство спільної з Марією дороги. Роздуми кармелітів над духовною дорогою життя, про що йдеться в Уставі, збіглися з відкриттям дороги, якою Вона йшла до Бога. Місцем зустрічі цих доріг був дар серця. Прагнення скласти Богу чисте серце у цілковиту жертву становило спільну спадщину кармелітів і Діви з Назарету. Це вузол, який об’єднує братів та їх Сестру.
Оспівувачі Діви Чистого Серця
Роздуми над братерством щодо Марії-Сестри, хоч іноді і легендарні, притягнули увагу кармелітів до походження цих відносин. Вони несли важливе послання: і їхнє життя, і життя Марії базується на однакових цінностях, зосереджених на чистоті серця. Це була брама, яка в дійсності привела Кармель до марійної містики. Аж до цього часу згромадження захоплювалося Її дівоцтвом, привілеєм збереження від первородного гріха і материнським покликанням. Тепер же воно помітило Її найбільшу таємницю – досконалу чистоту. Без сумніву, саме це зображення Марії, як Діви Чистого Серця, домінувало у марійній думці Згромадження. Воно розглядало цю чистоту не стільки з точки зору повної свободи Її Серця від гріха або фізичної інтегральності, скільки більше у світлі Її повного принесення Себе у жертву; це жертва чиста, позбавлена навіть тіні недосконалості.
Діва Чистого Серця назавжди закоренилася у кармелітському сприйнятті внутрішнього життя, яке розуміється як інтимне перебування з Богом у цілковитому дарі себе. Згромадження усвідомило, що такий спосіб перебування з Отцем даний йому в Марії, а конкретно у прикладі цілковитого віддання Нею серця своєму Синові. Мати чисте серце, так як Вона, перш за все означає прийняти супроводжуючу і виняткову любов Бога з усіма наслідками цього вибору. Це означає віддатися Йому остаточно; прийняти все, що Він вибирає; віддати Йому не стільки слова і вчинки, скільки справжнє «нехай зі мною станеться»; це не розраховувати і не обдумувати, а довіритися в простоті, щирості і чистому намірі.
Чисте Серце Марії досконало приймає і відбиває світло Бога, Його любов, красу і одвічну волю. Ця містерія зачаровувала багатьох кармелітів. «Плідна Діва Марія, – писав у XV ст. Арнольд Бостій (Arnold Bostius), – одягнена в сонце, найбільш відповідний образ справжнього Сонця, світить яскравіше за тисячі зірок, що служать Господу. Вона є світлом світу і царського дому небес. Силою блиску своїх променів оздоблює і освітлює Церкву, роблячи її мужньою і переможною». Століттям пізніше до символіки сонячних променів звернеться св. Йоан від Хреста. Роздумуючи над досконалою чистотою душі, він порівняє її з вікном, крізь яке проникають сонячні промені. Чим воно чистіше, тим більше світла пропускає і тим світліше стає в середині. При цьому Містичний Доктор без вагань вказує на Матір Христа.