Цього разу маємо справу не стільки із символом, скільки з видінням, уявним образом, цілою картиною. Свята Тереза від Ісуса, перебуваючи у великому душевному стражданні, стає до молитви. Вона скаржиться Богові, розповідаючи про причини свого смутку. Адже їй доручили написати щось про молитву, а вона не знає, із чого почати.
Тоді перед нею постає душа у вигляді фортеці, спорудженої з одного діаманта чи прозорого кришталю. І це важливо. З одного боку, так підкреслюється краса душі, її чистота й цілісність: уся вона однаково прекрасна й чиста, адже ніби витесана з одного діаманта. Ця фортеця має незліченну кількість кімнат і поверхів, адже душа надзвичайно містка: у ній має перебувати Сам Бог, Який мешкає в ній як Цар.
брат Томаш Козьол OCD
Сьогодні, коли я, не спроможна нічого придумати й не знаючи, із чого почати писання, доручене мені послухом, стояла навколішки на молитві та благала Господа, щоб Він зволив промовляти через мене, мені спав на думку образ, про який зараз розповім. Він стане певним підґрунтям і основою всього подальшого викладу.
Наша душа постала переді мною як фортеця, цілком зроблена з одного діаманта чи прозорого кришталю, поділена на багато різноманітних кімнат, подібно до того, як на небі є багато осель. Адже насправді, сестри, якщо добре над цим замислитися, душа праведника — це не що інше, як справжній рай, у якому, за словами Господа, Він перебуває з радістю.
Яким же, скажіть самі, має бути це помешкання, у якому знаходить насолоду такий могутній, такий мудрий, такий пречистий Цар, сповнений усякого добра? Марно шукаю я чогось, із чим можна було б порівняти дивовижну красу й безмежну місткість людської душі, — і нічого не знаходжу. Адже так само, як наш розум, хоч би яким проникливим він був, не здатний осягнути Бога, йому ледве вдається збагнути велич душі, яку Бог, за власним Своїм словом, створив на Свій образ і Свою подобу.
Якщо це справді так, то марно було б намагатися цілковито збагнути всю красу цієї фортеці. Адже, хоча між створеною душею та Богом існує така сама різниця, як між Творцем і творінням, уже самого Божого слова про те, що душа створена на Його подобу, достатньо, щоб зрозуміти: ми не здатні осягнути настільки великої краси й гідності людської душі.
Яка ж велика наша провина і який сором, що через власну недбалість ми не знаємо самих себе й не усвідомлюємо, ким є! Чи не було б це великим соромом, доньки мої, якби когось запитали, хто він, а він не зміг би відповісти, не знав би, хто його батько й мати, де і в якій країні він народився?
Якщо це було б великим нерозумом, то хіба не набагато більшим є те, що ми не дбаємо про пізнання високої гідності власної душі, а живемо, цілковито занурившись у тілесне життя? Ми бездумно віримо, що маємо душу, лише тому, що нам так сказали й так навчає віра. А про те, які скарби вона може містити, якою є її незмірна цінність і Хто в ній мешкає, замислюємося рідко. Через це ми так мало дбаємо про те, щоб усіма силами зберігати її красу.
Усі наші думки й турботи зосереджені лише на грубій оправі цього діаманта, на зовнішньому мурі фортеці, яким є наше тіло.
Поміркуймо тепер: ця фортеця має багато різних помешкань — одні розташовані вгорі, інші внизу, одні — з боків, а інші — у внутрішній частині будівлі. У самому ж центрі міститься найважливіший покій, де відбувається найпотаємніше спілкування Бога з душею.
Вам потрібно, доньки мої, добре запам’ятати це порівняння. Можливо, за його допомогою Богові буде до вподоби дати вам певне розуміння благодатей, якими Він зволяє обдаровувати душі, та їхніх різновидів — настільки, наскільки нам узагалі можливо їх пізнати.
Адже цих благодатей так багато й вони настільки різноманітні, що жодна людина не здатна пізнати їх усі, а тим паче така нікчемна особа, як я. Якщо Господь зволить обдарувати когось із вас цими ласками, то знання про такі дари стане для вас великою втіхою. А якщо хтось із вас їх не отримає, то вже сама звістка про них спонукатиме вас прославляти безмежну доброту Господа.
Адже роздуми про небесні речі та радощі, якими там насолоджуються блаженні, не лише не можуть завдати нам шкоди, а й наповнюють серце радістю та спонукають прагнути тієї щасливої долі, якою втішаються святі. Так само й усвідомлення того, що такий великий Бог уже під час нашого земного вигнання дарує Себе таким нужденним створінням, як ми, не може нам зашкодити. Навпаки, воно здатне лише спонукати нас ще більше любити Його безмежну доброту й нескінченне милосердя.
Якщо когось обурює думка про те, що Бог може обдаровувати такими ласками людей ще під час їхнього земного життя, то стверджую без вагань: у такої людини немає ані смирення, ані любові до ближнього. Адже якби вона мала ці дві чесноти, то хіба не раділа б тому, що Бог обдаровує такими дарами її брата? Тим паче що Божа щедрість до інших жодним чином не перешкоджає Йому так само щедро обдаровувати й нас.
Як же тоді можна не радіти тому, що Його Божественна Велич зволяє виявляти Свою могутність у такий спосіб — через тих, кого обирає? Іноді Бог виявляє Свою велич саме через такі дари. Прикладом є сліпонароджений чоловік, про якого апостоли запитали Ісуса: хто згрішив — він чи його батьки, що він народився сліпим? Ісус відповів: «Ні він не згрішив, ні батьки його, але це сталося для того, щоб на ньому виявилися Божі діла».
Отже, трапляється, що Господь обдаровує одні душі такими ласками більше, ніж інші, не тому, що перші святіші за других, а для того, щоб явити Свою велич. Так Він учинив зі святим Павлом і Марією Магдалиною, аби всі ми прославляли Його у Його творіннях.
«Внутрішній замок», Перша оселя, розділ 1, § 1–3