Кожен із нас повинен нести свій хрест, бо хрест – це наше життя тут, на землі, і вся цінність нашого життя полягає в умілому несенні хреста; в ньому лежить уся наша розрада на землі і надія на вічне щастя у Божому Царстві.
Святий Рафаїл від святого Йосипа
15 листопада, у день спомину усіх померлих кармелітів, Орден згадує всіх цих людей та їхню участь у спадщині, яка була передана наступним поколінням кармелітів.
Ці брати і сестри, можливо і не були відомими духовними письменниками і не славилися надзвичайним досвідом молитви, але вони залишили свій слід в Ордені та на кожному, хто був після них, завдяки їхнім власним зусиллям жити у вірності Ісусу Христу, в служінні Ордену і усієї Римо-Католицькій Церкви. Як священики і брати-монахи чи сестри-монахині, миряни і члени Світського Ордену – всі вони несли дух Кармелю у своє повсякденне життя та до всіх оточуючих.
Але цей день не просто день пам’яті. Це також день, коли Орден особливо молиться за ці душі віруючи і уповаючи на милосердя й обітниці самого Ісуса Христа, який є Воскресінням і Життям. Крім того, уповаючи на заступництво Пресвятої Діви Марії, живі брати і сестри Кармелю просять Господа відкрити свої ворота перед померлими членами Ордену і впустити їх до Свого Дому.
Цей день служить також важливим нагадуванням про те, що це земне життя є лише минущою миттю, короткою подорожжю до більш яскравої та постійної реальності. Таким чином, цей День є запрошенням розставити пріоритети в нашому житті таким чином, щоб відображати цю надію на майбутнє, відкинувши все, що змушує нас марнувати час і зусилля, і заважає нам прагнути мети вічного життя в Бозі. Також ці покійні душі, за яких моляться члени Кармелітського Ордену, допомагають зрозуміти, що живі не самотні в цьому паломництві, оскільки були ті, які вже пройшли цей самий шлях до вічності. Тож пам’ятаймо й молімося сьогодні в особливий спосіб за усіх померлих Кармелітського Ордену, дякуючи за все, що вони зробили, і молячись, щоб вони насолоджувалися вічним спочинком. Роблячи це, ми продовжуємо брати участь у розбудові Божого дому, «цього дому багатьох осель» (пор. Йн 11:2), які наші брати і сестри, а також ми самі останнього дня будемо сподіватися – що Господь прийме нас до Свого Дому..