Я ЖИВУ І БУДУ ЖИТИ ЗАРАДИ ЦЕРКВИ, ЗАРАДИ НЕЇ Я ЖИВУ І ПОМРУ
Франциск Палау і Кер народився 29 грудня 1811 року в Айтоні, Іспанія. Був сином Хосе Франциска Палау і Марії Антоніни Кер. Крім нього в родині було ще 6 дітей. Родина відзначалася особливою побожністю (спільне молитва розарію, спів у церковному хорі).
1828 році Франциск вступає до семінарії, де три роки вивчає філософію і один рік теологію. Саме в семінарії він відчув покликання до Кармелю. Тож він перериває заняття і вступає до новіціату монастиря св. Йосифа кармелітів босих у Барселоні. Ці часи були важкими для іспанської Церкви. Після заборони чернечих орденів і вигнання ченців з Іспанії, Франциск Палау повертається до свого рідного міста, де переховується але однак зберігає зв’язок з Отцем Провінціалом і продовжуючи готуватися до висвячення, 2 квітня 1836 р. він стає священиком, незважаючи на те, що кожен хто давав обітниці міг загинути мученицькою смертю.
Далі ідуть роки вигнання у Франції. Та о. Франциск не здається. Повернувшись до Іспанії він 1851 р. відкриває в Барселоні школу доброчесності, школу катехізації для дорослих. Через три роки школу закрили. О. Франциск виступає з проповідями, стає відомим екзорцистом. За дорученням Риму був призначений керівником Світського Кармелю Іспанії. Видавав релігійну газету. І все це за часів переслідування Церкви! Франсіско Палау і Кер є також фундатором конгрегації місіонерів, з якої тепер залишилася лише жіноча гілка, розділена на кармеліток-місіонерок і кармеліток-терезіанок місіонерок.
Помер від запалення легенів у Таррагоні 20 березня 1872 року. Був беатифікований Йоаном Павлом ІІ у 1988 році. Чудо, на підставі якого було здійснено беатифікацію відбулося у Колумбії. Леона Годоя, який після невдалої операції помирав від пухлини у мозку, відвідала сестра-місонерка. Після прочитання новени до Франциска Палау – хворому стало краще. Накладання реліквії призвело до остаточного одужання. Після того Леон Годой прожив ще 20 років.
ДУХОВНІСТЬ.
Тривалий час Франсіско Палау не міг перебороти внутрішнього протиріччя між тяжінням до контемпляційної самотності, мовчання і молитви і розумінням необхідності активної апостольської діяльності. Та врешті-решт зрозумів, що поєднанням цих двох начал є Церква і перш за все Свята Євхаристія – єдність любові до Христа і до ближнього.
“Одного вечора я знаходився у кафедральному костелі, очікуючи на початок Меси, раптом мій дух було піднесено до трону Господа. Я побачив прекрасну юну діву, зодягнену у славу. Її одяг променів таким світлом, що не можна було розгледіти нічого крім її силуету, адже неможливо було дивитися на неї. Я почув голос, який сказав: Ти священик Найвищого. Поблагослови, і той, кого благословиш, буде благословенний. Це моя Донька улюблена. Я залився слізьми. Моя біль зросла. Я знав цю Пані і віддати життя на службі Їй не одне, а тисячу було б замало для мене…” Так описує своє видіння Церкви бл. Франциск Палау в рукописі “Мої зв’язки з Церквою”. Відтоді служіння Церкві стало наріжним каменем духовності і діяльності Франциска Палау.
САМОТНІСТЬ, МОЛИТВА І САМОПОЖЕРТВА МАЮТЬ БУТИ ДЖЕРЕЛОМ НАШОГО АПОСТОЛЬСТВА