[one_half]
[/one_half]
[one_half_last]Загальний опис
Читати більше
колонка
Кількість сторінок
Додаткова інформація
[/one_half_last]
[full_width]
Культ святих і вшанування мощей у християнстві. Новий Заповіт «Божим Святим» називає Ісуса Христа (Мк 1, 24). У Ньому присутня таємниця святого Бога. Через Ісуса святість Бога стає видимою і дотикальною для людей: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Йн 14, 9). Христос прийшов у світ для того, щоб освятити тих, кого Йому дав Отець (Йн 17). Тому до перших християн апостоли звертаються як до «освячених в Ісусі Христі» (1 Кор 1,2; пор. Рим 6, 19. 22; 1 Кор 1, 30; 6, 11; 2 Кор 7, 1; 2 Сол 2, 13; 1 Пт 1, 2 та ін.). Від початку існування християнства Церква розуміла, що існують різні ступені освячення і різні ступені наслідування «Божого Святого» – Ісуса Христа. Не в усіх християнах однаковою мірою проявляється перемога Його Духа. Не всі можуть повторити за святим Павлом «живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20). Однак тих, хто радикально, усім своїм життям відкрилися на дію Духа Ісуса Христа, Церква оточує пошаною. Здавна християни визнавали особливу святість Марії, Матері Господа. Далі вшановували мучеників, які не вагалися віддати свого життя за Христа. Саме на могилах святих в перших віках звершували Євхаристію, тим самим підкреслюючи єдність їхнього життя з життям і жертвою Господа. В історії християнства з’явилися різні типи святості: визнавці, богопосвячені, діви, подружжя, діти, вдови і вдівці, монахи, лицарі й опікуни бідних. Усі дороги життя виявилися можливими для осягнення святості. Тих серед християн, чий стиль життя і посвячення Богу повинні були стати відомими вірним, Церква канонізувала, даючи їм офіційний титул святих.
[/full_width]