Успіння Богородиці є останнім у літургійному році святом із числа дванадцяти головних свят Православної Церкви. Християнський Захід говорить про Внебовзяття Божої Матері, а Схід — про Її Успіння. В обох випадках ідеться про ту саму правду віри: Марія, будучи без гріха (Непорочна), не пережила смерті (одного з наслідків гріха) так, як переживають її всі люди. Її смерть була радше переходом, своєрідним засинанням і входженням душею та тілом у сферу Бога. Навіть якщо давні тексти говорять, що Марія спочатку заснула, а потім була взята до Неба, то згодом Схід зосередиться більше на першій, а Захід — на другій із цих подій. Приблизно у V столітті виник звичай святкувати Успіння Пресвятої Діви Марії 15 серпня.

Через відсутність конкретних згадок про долю Марії після Воскресіння Ісуса одним із важливих для іконографії текстів є так звана «Проповідь про Успіння Святої Матері Божої» святого Івана Богослова — документ, який приписують Івану Євангелісту, але який виник у другій половині VI століття. Згідно з цим текстом, Марії, яка жила в Єрусалимі, архангел Гавриїл приніс звістку про наближення смерті. Перед нею Вона захотіла попрощатися з апостолами, які, отримавши від ангелів звістку про це бажання, швидко прилетіли до Неї на хмарах з усіх кінців світу. Наприкінці на вогняному Херувимі прибув також Сам Христос. У цей момент сцену залило незвичайне сяйво; Марія наче занурилася в сон, а Христос забрав Її непорочну душу й вознісся з нею на Небо. Апостоли перенесли Її тіло до гробу в Гетсиманії, а первосвященик храму Єхонія, охоплений ненавистю, намагався цьому перешкодити — він торкнувся руками нош, і тоді ангел відтяв їх мечем; згодом, уже після навернення, Петро чудесним чином його зцілив. Апостол Тома із запізненням прибув з Індії, і коли для нього відкрили гробницю Марії, тіла в ній уже не було — воно було взяте на Небо. Тома просив дати йому якийсь знак, який допоміг би зрозуміти, що ж усе це означає. У відповідь йому з Неба було скинуто пояс Матері Ісуса. Елементи цієї легендарної оповіді знайшли своє художнє вираження в іконі Успіння.

Уся композиція цієї ікони ґрунтується на двох осях: горизонтальній та вертикальній. Горизонтальна вісь визначає місце, де лежить тіло Марії на високому ложі; Її голова зазвичай спирається на подушку, а руки складені на грудях. При цьому Вона лежить радше в положенні людини, яка спить, ніж померлої. На іконі переважають похмурі, темні тони. Але від ложа Божої Матері виходить сяйво, яке свідчить про те, що Вона прийняла своє успіння як світлу й радісну подію. По обидва боки від Неї, біля ніг та голови, симетрично розташовані постаті дванадцяти апостолів, занурених у жалобу (серед дванадцяти немає Томи; натомість серед них є апостол Павло). Смуток апостолів зворушливий: вони ще не розуміють величі того, що відбувається, — тріумфу безсмертя над завершенням земного існування Божої Матері. Часто серед них можна впізнати Петра, який лівою рукою витирає сльози смутку, а правою кадить тіло Марії. Навпроти нього стоїть Павло, який немов намагається його втішити. Над головою Марії лисуватий і довгобородий Іван Богослов (Євангеліст) схиляє голову до плеча Богородиці жестом, подібним до того, який він робить під час Тайної Вечері щодо Ісуса. Саме він першим прибув до дому Матері. За апостолами, праворуч і ліворуч, стоять два єпископи — найімовірніше, це Діонісій Ареопагіт і Тимофій. На деяких іконах апостолів немає, а є лише ці два єпископи. Тоді ще виразніше видно, що єпископські німби разом із німбом Христа утворюють трикутник, показуючи, що Успіння Марії відбувається в Церкві — духовному храмі, в якому діє Спаситель. В інших варіантах ікони на тлі простору, в якому спочиває Марія, видно постать чоловіка, якому ангел мечем відтинає руки, — це посилання на легенду про священика Єхонію. У вікнах або позаду постатей апостолів плачуть жінки, які символізують вірних Єрусалима. У центрі сцени, що розгортається в нижній частині ікони, часто розміщений свічник із запаленою свічкою — він нагадує про літургію, яку служать за померлих, або про запалювання свічки біля тих, хто помирає; це також символ віри у Воскресіння (Marana tha, Одкр. 22, 20). Усе відбувається в будівлі церкви, яка водночас є простором віри, де смерть супроводжується світлом надії на Воскресіння.

На вертикальній осі, над тілом Марії, стоїть Прославлений Христос, одягнений у червоно- або жовто-золоті шати та оточений німбом. Постать Спасителя дуже випрямлена. Це підтверджує протиставлення та перемогу безсмертя в Царстві Небесному над смертю та завершенням земного життя. Усе навколо виконане переважно в коричневих та вохристих тонах. Попри марійний характер події, представленої на іконах Успіння, її центральною постаттю є не Божа Матір, а Христос. Спочатку Христа не було на іконах Успіння — Він з’явився на них лише у XII столітті. Постать Сина Божої Матері міститься в трикутнику, утвореному єпископами, що означає: будь-яке об’явлення та дія Христа відбуваються в Церкві. Над Його головою зазвичай намальований вогненний шестикрилий Херувим (Божественна Мудрість — присутність небесних сил, які супроводжують Спасителя). У внутрішньому колі знаходяться (зазвичай чотири) ангели, які часто тримають у руках свічки. Михаїл і Гавриїл супроводжують Його прихід. Христос із повною ніжністю тримає в руках маленьку постать, одягнену в біле (сяйво і слава), — душу Марії, яку Її Син за мить вознесе на Небо. Ікона чудово показує зміну ролей: у дитинстві Марія носила Ісуса на руках, тепер Він тримає та огортає ніжністю душу Своєї Матері. Мати дала Синові земне життя, Син дає Матері життя вічне — славу. Христос забирає душу Марії, передає її архангелові Михаїлу, а той у супроводі архангела Гавриїла разом із тілом і душею несе Її до раю, під дерево життя. На деяких іконах простір, що оточує Ісуса, наповнений обрисами ангельських постатей, які беруть участь у цій події. На інших зображеннях у верхній частині композиції видно дванадцятьох апостолів, які прибувають на хмарах у супроводі ангелів до Єрусалима, а також Марію, що сидить угорі та скидає Томі Свій пояс. Нижня частина ікони є простором віри та смерті, а верхня частина символізує Життя, Воскресіння та преображення людської природи.

Будівлі, що височіють на іконі, є символом Давидового міста, де сповнилися Закон і пророцтва пророків і де звершилося Спасіння. Ці споруди — Єрусалимський храм і дім Марії. Апокрифи говорять про сад Гетсиманський як про місце зустрічі Матері Христа з апостолами; там також знаходився дім Марії. Це місце, особливо улюблене Христом, де об’явилася Його досконала людськість і де Він навчає, як ми повинні віддавати свою волю волі Отця. Між будівлями паралельно нахилені хмари містять, немов у мушлі, окремі постаті апостолів, яких несуть ангели.

З геометричного погляду це іконографічне зображення можна поділити на дві частини (два чотирикутники): верхній прямокутник — Божа сфера — нове творіння, і нижній прямокутник — людська сфера. На іконі можна побачити еліпс, що містить постать Христа та має два фокуси (Марія на землі, Марія на небі); Її Успіння — Внебовзяття, тобто Воскресіння в тілі як першої зі спасенних, — має цікавити всіх: як надприродний, так і земний світ. Усередині верхнього прямокутника можна вписати перевернутий трикутник — символ сходження Христа, Який прагне ввести Свою Матір у Вічність. Вершина трикутника торкається лона Матері, з якого народився Христос. І ще одна деталь — цікаво, що, незважаючи на свою земну діяльність, Церква (єпископи) знаходиться на надприродному боці, що підкреслює, що вона живить своїх вірних надією на воскресіння. Вона торкається Воскресіння, живе ним і свідчить про нього.

На іконі виразно видно подвійний рух — згори вниз і знизу вгору. Перший із них охоплює постаті апостолів та ангелів, які їх несуть, спрямованих до Христа та Його Матері; другий — від тіла Матері Христа, що спочиває, через Христа веде до кола, яке підтримують ангели і в якому знаходиться Марія. Дві центральні постаті — Христос і Марія — утворюють дві основні лінії ікони: вертикальну та горизонтальну. Вертикальна позначає точний центр ікони та вказує на доброту і дружбу Бога щодо людини. Адже ця вертикальна лінія прагне зустрітися та перетнутися з горизонтальною. Горизонтальна лінія невипадково знаходиться в нижній частині ікони (людська сфера). Її визначником є тіло Марії, а ширше — людство, родюча земля, готова прийняти зерно Божого Слова. Перетин двох ліній — це життя, відкуплення всього творіння, яке розпочалося в лоні Марії та охопило весь світ. Отже, ікона є образом людської немочі (смерті) та потреби зустрічі з Богом, Подателем життя, щоб стати подібними до самого Бога. Таким чином, вона є голосом у пустелі, який провіщає зустріч Бога з людиною.

На іконі Успіння Божої Матері представлені два різні простори. Один із цих просторів є реальним, і до нього належать ложе Марії, апостоли, єпископи, інші постаті та архітектурне тло; другий — надприродний — із Христом. Ці два простори пов’язані містичною дією — взяттям душі Марії. Містичний простір залишається невидимим для тих, хто оточив ложе Марії. Син Божий, Якого народила Діва, прийняв людську природу, з’явився у земному світі та жив у звичайному земному просторі. Після хресної смерті Він воскрес і явився в іншому просторі — «не від цього світу», позначеному на іконах мандорлою — німбом, наповненим небесними силами — «невидимими» ангелами.

Ікона Успіння Божої Матері звіщає Добру Новину про перемогу Христа над смертю, а отже, і про нашу перемогу; вона народжує надію після смерті отримати нетлінне тіло, яке разом із душею братиме участь у славі. Адже Христос спас і відкупив усю людину та приніс надію, що у воскресінні вся людина братиме участь у славі, як Марія, Яка з тілом і душею була взята на Небо. Ікона Успіння — це виразне богослов’я людського тіла, яке підкреслює його гідність. Схід представляє смерть як успіння і позбавляє її драматичного виміру. Існував звичай приносити до дому вмираючого ікону Успіння Божої Матері. Це зображення потішало та заспокоювало: на іконі підтверджується безсмертя душі та вічне життя.

Христос спас тебе цілком — тілом і душею, — і цілком хоче прийняти тебе у Свою славу!

Тепер твоя черга: сповнений надії, подорожуй до серця Вічної Любові, візьми участь у розмові Трьох у Їхній любові до людей. Дивись по черзі на Отця, Сина і Духа, які кожен по-своєму запрошують тебе до Своєї Спільноти. Єдиний у Трійці Бог від самого початку приготував також і для тебе місце серед Себе!!!

Бібліографія, використана в опрацюванні:

VV., Багатства християнського Сходу, Milano 2004
VV., Ікона. Канон, колір і техніка, Siracusa 2004
VV., Ікони та святі Сходу, Milano 2004
Adamska A., Богослов’я краси на прикладі ікон Андрея Рубльова, Kraków 2003
Ange D., Від Трійці до Євхаристії, Milano 1999
Arledler G., Жити красою, яка спасає, Milano 2002
Babolin S., Ікона та пізнання, Roma 1990
Bastiaansen L., Ікони Страсного тижня, Kraków 2003
Bielawski M., Сяйво ікон, Kraków 2005
Bielawski M., Обличчя ікони, Kraków 2006
Bongiorno A., Сяйво ікон, Milano 2005
Bułgakow S., Ікона і культ ікони, Bydgoszcz 2002
Bunge G., Інший Параклет, Tyniec 2005
Cazzago A., Ікона Трійці Рубльова, Adro 2002
Drobot G., Читання ікон, Bologna 2000
Evdokimov P.-N., Богослов’я краси, Milano 1990
Elwich B., Духовність і філософія, Kraków 2006
Gharib G., Ікони святих, Roma 1990
Gharib G., Ікони Христа, Roma 1993
Gharib G., Ікони Різдва, Roma 1995
Janocha M., Ікона Благовіщення, Poznań 2002
Jazykowa I., Світ ікони, Warszawa 2003
Klauza K., Ікона Різдва Господнього, Warszawa 2000
Klauza K., Ікона Хрещення Господнього, Warszawa 2000
Klauza K., Ікона Розп’яття, Warszawa 2001
Klauza K., Ікона Зіслання Святого Духа, Warszawa 2001
Klauza K., Ікона зішестя до Пекла, Warszawa 2001
Klauza K., Ікона Благовіщення, Warszawa 2001
Klauza K., Ікона Вознесіння Господнього, Warszawa 2001
Leonard A.-M., Вічна Трійця, Milano 1999
Passarelli G., Іконостас, Milano 2003
Peiretti A., Молитися з іконами, Milano 1997
Pek K., Літургійна ікона, Warszawa 1999
Schmidt H. i M., Мова образів, Roma 1988
Senndler E., Ікона — образ невидимого, Milano 1985
Sesino L., Знати, що тебе люблять, Torino 2006
Špidlik T., Посібник з духовності, Piemme 2005
Vaccarella A., Ікони Різдва, Milano 2004

о. Маріуш Вуйтович OCD