Мета цієї розробки – знайти відповідь на питання: як розпізнати покликання до Світського Ордену Босих Кармелітів?
Це трапляється з ченцями і черницями: вони вступають до монастиря, а потім їх відправляють додому; не тому, що вони погані люди або їх моральна поведінка є неприйнятною – просто стає зрозумілим, що вони не мають покликання. Бути членом Ордена – це покликання і перш за все його треба чітко окреслити, бо інакше ченці, черниці чи світські ризикують помилитися у своєму виборі і втратити свою ідентичність.
Я визначив би члена Світського Ордену Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель і Святої Терези від Ісуса як практикуючого члена Католицької Церкви, який під опікою Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель, натхненний св. Терезою від Ісуса і св. Іваном від Хреста, вступає до Ордену, щоб шукати Обличчя Божого заради добра Церкви і всього світу.
Хто є покликаним до Світського Ордену і як розпізнати це покликання?
У визначенні покликання вирізняються шість складових, які взяті разом дають людині можливість наблизитися до Ордену і шукати в ньому своєї ідентичності на більш офіційних засадах.
Практикуючий член Католицької Церкви. Це означає римо-католицької – мова тут не йде про латинський обряд, але про єдність Церкви під керівництвом Єпископа Риму – Папи. Більшість римо-католиків належить до латинського обряду. Проте в межах Римо-Католицької Церкви існують також інші обряди, такі як мароніти, малабарський обряд, мельхітський, український (уніати) тощо. Кожен з цих обрядів має свої спільноти Світського Ордену. Наприклад, спільнота Світського Кармелю Лівану належить до маронітського обряду.
Слово практикуючий ще більш уточнює поняття особи, котра може бути членом Світського Ордену. Тут основним критерїєм є можливість з чистим сумлінням і уповні приймати участь у Євхаристії. Євхаристія є вершиною католицького життя, центром його ідентичності. Це зустрічна точка земного і небесного. Якщо особа не приймає повної участі в Євхаристії, всі інші складові вже не мають жодного значення …
Світський Орден є правовою частиною Ордену Босих Кармелітів, являє собою інституцію Римо-Католицької Церкви і є підпорядкованим законам цієї Церкви. Свята Конгрегація має затверджувати наші закони. Тому особа, котра не є членом Римо-Католицької Церкви не може належати і до нашого Ордену. Особу, яка не є римо-католиком, та цікавиться духовністю Кармелю ми радо вітаємо; певним чином, вона може приймати участь у заняттях і курсах, які проводить спільнота. Однак бути членом Світського Ордену вона не може.
Отже, ми маємо першу складову члена Світського Ордену: особа, яка бере участь у житті Католицької Церкви; це, однак, не все, адже є мільйони осіб, котрі беруть участь у житті католицької Церкви і не проявляють жодної зацікавленості Кармелем.
Тепер друга складова: під опікою Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель. Однак не сама побожність до Пресвятої Діви визначає особу, покликану до Світського Кармелю. Є чимало християн, які відчувають справжню побожність до Діви Марії і мають виразно марійний характер свого життя. Є чимало православних християн, як і віруючих Англіканської Церкви, які сповідують справжню марійну побожність. Є чимало католиків, які одягають Скапулярій з серйозних причин і зі справжньою побожністю до Діви Марії, і все ж вони не є покликаними бути світськими кармелітами. Є також особи, які приходять до Світського Ордену саме через свою побожність до Діви Марії, Скапулярія і розарія та не мають покликання бути членами Світського Ордену.
Головний аспект марійної побожності, який має бути притаманним кожній особі, покликаній до Кармелю, це схильність розважати в серці своєму; ці слова св. Лука двічі вживає в Євангелії, описуючи ставлення Марії до Її Сина. Так, можуть бути присутні і всі інші аспекти марійного життя: побожність, скапулярій, розарій тощо. Однак всі вони є другорядними. Саме прагнення навчитися розважати, схильність до медитації є обов’язковою рисою кожного Світського Кармеліта і, можливо, найголовнішою.
Часто буває, що до спільноти приходить особа, котра хоче стати членом Ордену, інколи це дієцезіальний священник чи інша особа; вона може бути наділена великою побожністю до Марії, можливо вона приймала участь у численних паломництвах до Санктуаріїв Діви Марії, розсіяних по всьому світові, вона розуміється на всіх об’явленнях і посланнях, що їх пов’язують з Дівою Марією. Одним словом – це справжній авторитет у сучасних Марійних рухах. Проте, часто-густо, ця особа не має найменшої схильності до розважання у серці своєму, хоча й хоче бути авторитетом для спільноти у маріологічних питаннях По троху вона починає вводити у спільноту некармелітську марійність. Якщо ця особа є священником, спільноті буде дуже важко захиститися від викривлень свого Марійного життя. Є інші Марійні групи і рухи, в яких ця особа зможе себе знайти, проте це не Світський Орден. Крім того, у Кармелітсько-Терезіанській родині також є місце для осіб, які відчувають побожність до Пресвятої Діви з Гори Кармель і Скапулярія – це Братство Святого Скапулярія або Родина Святого Скапулярія Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель.
Марія є для кожного члена Ордену взірцем медитаційності та відданості. Вона спонукає і надихає кармеліта розуміти через контемпляцію життя містичного тіла Її Сина – Церкви. Саме так вона веде особу до Кармелю. За формаційною програмою власне цей аспект має бути розвиненим у особі, коли вона вступає до Кармелю.
Член Ордену Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель і святої Терези від Ісуса є практикуючим членом Римо-Католицької Церкви (будь-якого обряду), який під опікою Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель і натхненний св. Терезою від Ісуса і св. Івана від Хреста… тут ми маємо третю складову.
Я назвав імена св.Терези від Ісуса і св.Івана від Хреста, однак, одразу ж, на початку цієї частини хочу додати, що включаю сюди також св.Терезу від Дитятка Ісус, бл.Єлизавету від Найсвятішої Трійці і св.Терезу Бенедикту від Хреста (Едит Штайн), проте, св.Тереза від Ісуса і св.Іван від Хреста є тут головними.
Згадуючи всі великі імена кармелітської традиції, я хочу підкреслити значення св. Терези від Ісуса, яку ми називаємо Нашою Святою Матір’ю. Адже саме вона отримала харизмат. У багатьох частинах світу нас називають терезіанськими кармелітами – терезіанами. Св. Йоан від Хреста співпрацював з нашою Святою Матір’ю на новому харизматичному шляху з самого початку духовної та юридичної реформи Кармелю. Тому ми називаємо його Нашим Святим Батьком. Важко уявити собі кармеліта якої завгодно лінії, який би не захоплювався цими святими, або одним з них, історією їх життя, їх особистістями і, що є найголовнішим, їх творами.
Твори св. Терези від Ісуса є виразом харизми Босих Кармелітів. Духовність Босих Кармелітів має добре закладене інтелектуальне підгрунтя. Вона базується на солідній доктрині. Слово „доктрина” походить від „docere”, латинського слова, яке означає „навчати”; кожна особа, яка хоче бути Босим Кармелітом, має відчувати інтерес до вивчення Вчителів Кармелю. Маємо трьох Вчителів Церкви: св.Терезу від Ісуса. Св. Йоана від Хреста і св.Терезу від Дитяти Ісус.
Маємо, наприклад, особу, яка приходить до спільноти і відчуває велику любов до Пресвятої Діви Марії, хоче носити скапулярій на Її честь, як знак присвячення себе Їй, є відданою молитві та, однак, є байдужою до вивчення духовності Кармелю. Або інший варіант: людина намагається читати одного з Вчителів Кармелю та не має жодного бажання продовжити читання. На мій погляд, ця особа може належати до Братства Святого Скапулярія, проте, до Ордену Світського Кармелю вона однозначно покликання не має.
Це академічний аспект формації Терезіанського кармеліта. Духовність Ордену має інтелектуальне підгрунтя, а кожен чернець, кожна черниця, кожен світський представляють Орден. Кармеліт, який не прагне вивчати та поглиблювати коріння своєї ідентичності через молитву і навчання, втрачає свою ідентичність і відповідно не може ні представляти Орден, ні говорити про нього. Адже досить часто, коли ми слухаємо кармеліта, відчуваємо за його словами багаторічну формацію.
Інтелектуальне підґрунтя є початком діяльності, відкритої на навчання, і веде до зростаючої зацікавленості у поглибленому вивченні Святого Письма, теології і документів Церкви. Традиція духовного читання, lectiodivina і час присвячений на навчання є хребтом духовного життя. Якщо інформація є неправильною чи недостатньою, або якщо її взагалі бракує чи вона є неадекватною, світська особа відчуває розгубленість. Якщо ж ця особа є ще й Керівником, страждає вся спільнота. Це може відбуватися з ченцями чи черницями, однак може статися і зі світськими.
Це академічне чи інтелектуальне підґрунтя є дуже важливим, хоча, на жаль, чимало світських спільнот його втратило. Тут питання не в тому, що бути світським кармелітом означає бути інтелектуалом; слід бути розумним, постійно прагнути збільшувати свої знання про Бога, про себе, про молитву, Орден і Церкву. Тривалий час послушенство асоціювалося з розумом, підпорядкованим вірі. Послушенство означає відкритість на слухання . Це рішуча діяльність особи, яка є спрямованою на отримання більшого ніж вона має знання. Слово „виховання” (еdukacja) походить від латинського „ex” і „ducere”, тобто „вдосконалювати”. Свята Тереза описує душу з Третьої Оселі власне як закріплену на місці і не спроможну йти далі. Однією з типових ознак такої душі є прагнення повчати весь світ, немов вона одна все знає; насправді ж саме такі душі є позбавленими покори і здатності до навчання. Саме так, вони закриті на знання.
Четвертою складовою опису є „Хто вступає до Ордену”. Є чимало католиків, відданих Марії, обізнаних у творах св.Терези, св.Івана від Хреста або інших наших святих, які все ж не мають покликання до Світського Ордену. Ці особи можуть мати схильність до контемпляції чи навіть бути майже самітниками, години віддавати молитві, кожного дня навчатися і все ж не бути покликаними стати кармелітами. Що ж відрізняє цих людей від тих, хто є покликаним до глибшого наслідування Христа як світський кармеліт? Це не духовність, не навчання, не Марійна побожність – відмінність полягає у цілковитій відданості Ордену і Церкві. Світський кармеліт є покликаним відчувати зобов’язання перед собою, перед Орденом і перед Церквою. Зобов’язання, відтворене в Обітниці є еклезіальною і орденською реальністю і має проявлятися в усьому житті людини: в контексті родини, місця праці, розумінні своїх обов’язків; така людина може бути охарактеризованою як кармеліт.
Я сказав, що мова йде про орденську та церковну реальність. Тому Церква і Орден мають вирішальний голос у прийнятті і затвердженні зобов’язань особи. Саме Церква і Орден ставлять умови і визначають зміст Обітниці. Особа може хотіти взяти на себе певні зобов’язання, такі як щоденна медитація чи Літургія Годин. Однак Церква, а особливо Орден, мають визначати провідні – базові і загальні – лінії для розуміння цього зобов’язання.
Світський належить Кармелю, а не Кармель світському; тут виникає нова ідентичність, ідентичність хрещення, яка веде до встановлення нових відносин. Так як Церква є орієнтиром для охрещеної особи (охрещена особа належить Церкві), так і Кармель є орієнтиром для Світського. Більшість католиків визнає універсальність Церкви, дехто з них стає кармелітом і визнає також універсальність Кармелю. Саме так, особа, яка зобов’язується бути кармелітом у Світському Ордені, розуміє, що Кармель стає головним в її ідентичності католика. Оскільки Обітниці є знаком прийняття особи до Світського Ордену, такою важливою для Обітниць є формація, проте, саме постійна формація.
Важливим аспектом зобов’язання є обов’язок перед спільнотою. Особа, котра хоче увійти до Світського Ордену, повинна увійти у спільноту, бути частиною групи, об’єднаної спільною метою, проявляти інтерес до інших членів, допомогати їм провадити життя у молитві і вміти отримувати допомогу інших. Це стосується також тих, хто з різних причин не має можливості брати активну участь у житті спільноти. У подальшому розвитку спільноти ця соціальна риса має бути однією з тих, котрі потребують постійного розвитку. Є чимало людей, самозаглиблених і спокійних (інтровертів), які, однак, є повністю соціальними і можуть бути членами спільноти; і навпаки, є люди дуже товариські (екстраверти) не спроможні увійти до спільноти. У цьому питанні слід керуватися здоровим глуздом і поставити собі запитання: якою ця особа буде через десять років.
Існує також проблема людей, які тяжіють до інших рухів, наприклад, неокатехуменів, священницького руху фоколарів, Обнови у Святому Дусі тощо. Якщо зв’язок з цими рухами не суперечить особистим обов’язкам перебування у Кармелі, і якщо така особа не вносить у спільноту елементів харизми і духовності, невідповідних і неприйнятних для харизми та духовності Світського Ордену Босих Кармелітів, найчастіше ускладнень немає. Проблеми починаються тоді, коли з’являється особа, котра відволікає спільноту від її мети і особливого стилю духовного життя. Адже є люди, які приходять до Кармелю і говорять про Божу Мати з Меджугор’я, а на молитовних зібраннях спільнот Матері Божої з Меджугор’я оповідають про Терезіанську молитву. Тут дуже важливо, щоб ця особа сама обрала Світський Орден і Обітниця стала для неї важливішою за інші рухи і групи. Обітниця, яка є даною Церкві через Кармель, має свій власний зміст, свої власні інтенції. Про них і йтиме мова в двох останніх фрагментах моєї розробки: хто є Світським Кармелітом?
П’ята складова опису – шукати Обличчя Боже. Ця складова відтворює глибинний зміст Обітниці. Я міг би окреслити його по-різному: молитися, медитувати, вести духовне життя; однак я обрав саме це визначення, адже воно походить зі Святого Письма і передає саму природу контемпляції, спонукаючи нас зосередитися на Слові Божому. Шукаючи Бога у Слові, ми можемо Його пізнати, любити Його і слугувати Йому. Контемплятивний аспект кармелітанського життя, сконцентрованого на Бозі, базується на визнанні, що контемпляція є Божим даром, а не нашим здобутком, який залежить від кількості витраченого часу. Це зобов’язання особистої святості. Світський кармеліт хоче бачити Бога, пізнати Бога; він визнає, що молитва і медитація мають для цього велике значення. Обітниця є зобов’язанням до нового життя, в якому особу і її спосіб буття позначає відданість Ісусу Христу.
Особисте життя світського кармеліта стає контемплятивним. Стиль життя змінюється відповідно до зростання у чеснотах, що відповідає духовному зростанню. Неможливо жити у молитві, медитації, навчанні і не змінюватися. Новий стиль життя впливає на все, на саме життя людини. Більшість членів Світського Ордену, які є одруженими і мають родини, переконується, що відданість зобов’язанням у Світському Ордені збагачує їх родинні і шлюбні зобов’язання. Працюючі чоловіки і жінки, котрі належать до Світського Ордену Босих Кармелітів, пересвідчуються у зростанні моральної відповідальності за дотримання справедливості на їх робочих місцях. Неодружені, вдівці та розлучені знаходять у своїх зобов’язаннях джерело ласки і сили, необхідних, щоб жити своїм життям, повністю віддаючись своєму призначенню. Все це безпосередній результат пошуку Божого Обличчя.
Чи визначає молитва сутність Кармелю? Досить часто я чув або читав таке твердження.
І не знаю, як відповісти на це питання. Не тому, що я не є переконаним в тому, що молитва є надзвичайно важливою для кожного кармеліта. Просто я ніколи не знаю, що саме хоче довести цим твердженням той, хто говорить або пише. Якщо людина розуміє молитву як шлях до особистої святості і пошук поглибленої духовності, визнаючи при тому пріоритет Бога і волі Божої для людського роду, тоді, так, я згоден. Але, якщо особа вважає, що її обов’язком є лише молитися і нічого більше, ми не досягнемо згоди. Особиста святість це зовсім не те, що особисте прагнення досягти святості. Для охрещеного члена Церкви, святість завжди є еклезіальною і не може бути зосередженою на собі самому, мати егоїстичний характер: сам я не можу робити висновки щодо власної святості.
Я є освяченим завдяки практикуванню чеснот. І це є наслідком життя у молитві і пошуку Божої волі у моєму житті. Саме так, внутрішня кармелітанська молитва не робить нас святими, а є провідною складовою християнського життя кармеліта, адже означає постійний контакт з Богом, який дає можливість завжди залишатися вірними Йому. Цей контакт є також Божим посланням, котре сповіщає Його волю у моєму житті. Засвідчує Його присутність і Його доброту. Поза молитовним контактом я не зможу пізнати Бога і Бог не може бути пізнаним іншими.
Шукання Божого Обличчя потребує неймовірної дисципліни в класичному значенні цього слова. Учень (discipulus, лат.) – це той, хто вчиться. Маю зізнатися, що я назавжди залишуся студентом, ніколи не стану вчителем, завжди буду дивуватися усьому, що Бог здійснює у світі. Бог – це завжди таємниця. Знаки присутності Бога цікавлять мене завжди. Я знаходжу їх у всіх життєвих подіях, як неодружений, вдівець чи у шлюбі, в родині, на роботі, як пенсіонер; однак вони стають явними лише через молитву, вимовлену серцем. Прагнення святості – це променіюче бажання серця і розуму, особи покликаної до Світського Ордену.Це зобов’язання, яке Світський має здійснювати. Світський є покликаним до молитви, в ній він знаходить своє домашнє вогнище і свою ідентичність.
Молитва, прагнення святості, зустріч з Господом, роблять Світського невіддільною частиною Церкви, її відданим членом. Життя світського стає все більш еклезіальним. Зростаючи у молитовному житті, він приносить все більш плодів у особистому житті (зростання у чеснотах) і в еклезіальному (апостольство).
Все це веде мене до шостої складової опису: заради добра Церкви і світу. Тут ми маємо нове розуміння місця світського в Ордені і в Церкві. Воно є результатом нового ставлення до ролі світських у Церкві. Починаючи з документів ІІ Ватиканського Собору „ApostolicamActuositatem” про апостольство світських і постанов Синоду про світських „Christifideleslaici” (1986) та „Vitaconsecrata„ (1996), Церква постійно звертає увагу на необхідність підтримувати активну діяльність світських у сучасному світі. Св. Тереза завжди казала, що єдиним критерієм молитви є зростання у чеснотах, а плодом справжнього молитовного життя – народження добрих справ.
Якось я почув слова одного світського: „єдине апостольство світських – це молитва”. Помилковим це твердження робить лише слово „єдине”. Молитовне і покірливе ставлення до документів Церкви дає нам можливість ясно побачити, що позиція світської особи в Церкві змінилася. Статут (Правило життя) говорив про обов’язок кожного світського кармеліта мати індивідуальне апостольство. „Christifideleslaici” підкреслює значимість групового апостольства для католицьких об’єднань, а OCDS є об’єднанням. Чимало світських, коли мова заходить про „групове апостольство”, вважають, що йдеться про якийсь новий обов’язок, який має виконувати вся спільнота і який займатиме щоденно багато часу. Мова, однак, не про те. 30 параграф „Christifideleslaici” наводить базові принципи еклезіальності для об’єднань і називає плоди реалізації цих принципів. Першим у переліку є оновлене прагнення молитви, медитації і ведення сакраментального життя.
Це, власне, речі, які відповідають життю у Кармелі. Є чимало людей, котрі потребують знання про те, що говорять наші Святі Вчителі Церкви. Якщо кожен кармеліт буде пропагувати послання Кармелю, скільки людей в своєму духовному житті не буде введеними у оману. Адже достатньо зайти до великої книгарні, щоб побачити чимало нісенітниць у відділі, який називається „Містика” (Езотерика).
Кожна спільнота мусить відповісти на питання: що ми можемо зробити аби поділитися з іншими тим, що отримали завдяки нашій приналежності до Кармелю? Ми, кармеліти, можемо виправити чимало духовних помилок, говорячи про те, що ми знаємо.Це не наше право вибору, це наш обов’язок. Бути кармелітом – не привілей, а відповідальність, як особиста, так і еклезіальна.
Як я сказав на початку, жодна з цих складових не допоможе особі розпізнати своє покликання до Кармелю: необхідним є їх взаємно зумовлене поєднання.
О. АЛОЇЗІЙ ДІНЕЙ, ОСD