Покликання на Кармель
За час вчителювання і опіки над князем Калиновський добре познайомився з родиною Чарторизьких і вважався за божу людину. Він привернув до себе особливу увагу тітки Августа, княжної Марії Ксавери Чарторизької, кармелітанки босої з Кракова, мрією якої було відновлення Кармелітанського Ордену в Польщі. З цією метою вона шукала відповідних людей і в Калиновському вона побачила посланця Божого Провидіння, якого, зрештою, разом зі своєю спільнотою, вимолила у Бога.
Юзеф вирішує вступити до Ордену Кармелітів Босих. Покликання він почув у голосі, який кликав його на Кармель.
У листі до батьків він пише: “Вже рік доноситься до мене голос, як відлуння, з-за грат Кармелю. Цей голос виразно звертається до мене, а я почув його; то спасенний голос, зісланий від безмежного Божого Милосердя. Я можу тільки взивати: На віки буду хвалити ласки Бога. Мені не залишається нічого іншого, як просити вашого благословення.”
І з цим благословенням Юзеф покинув дім Чарторизьких і подався до Лінзу в Австрії, на зустріч з провінціалом Кармелітів Босих.
Новіціат у Граз і навчання в Рааб
26 листопада 1877 року Юзеф Калиновський одягає кармелітанський хабіт і отримує нове монаше ім’я: брат Рафаїл від святого Юзефа. “Благословенний Бог”, пише сорокадвохрічний монах до своїх рідних у Вільно, иякий запровадив мене під гостинний дах братів святої Діви Марії. Тепер мені не залишається нічого іншого, як віддатися йому до кінця і ніколи вже від Нього не відходити”.
І з цією молитвою вдячності на устах і минув перший рік новіціату: в тишині, самотності, зосередженості, в повному запалі вивчення кармелітанського харизмату. Читаючи твори святої Терези і святого Івана від Хреста, він готувався до монаших обітів.
Після складення перших монаших обітів брата Рафаїла скеровують до конвенту в Рааб в Угорщині з метою поповнення філософсько – теологічних знань. Там 27 листопада 1881 року він склав довічні монаші обіти, після чого прибув у Черну біля Кракова у єдиний вцілілий монастир Кармелітів Босих.
У Польському Кармелі
15 січня 1882 року єпископ Альбін Дунаєвський висвячує брата Рафаїла від святого Юзефа на священика. Цей князь церкви, як і Рафаїл Калиновський, був політичним в’язнем і оборонцем волі Вітчизни, а згодом став кардиналом.
Тепер наступає 25-літній період напруженої праці і зміцненний ласкою святих Тайн Отець Рафаїл вкладає в працю священика всю свою енергію і багатий життєвий досвід. Молитву, працю, навчання – все він присвячує іншим, для того, щоб служити допомогою в реалізації євангелічних ідеалів. Впродовж періоду монашого життя він обіймав багато відповідальних посад у провінціях і в монастирях: ігумен монастиря в Черній, провінціальний член ради, провінційний вікарій Кармелітанок Босих, засновник і ігумен монастиря в Вадовіцах. Своєю самовідданою працею Отець Рафаїл добився відродження Ордену Кармелітів Босих на польських землях. Він був справжнім учнем Христа, а для братів був прикладом для наслідування.
Духовність святого
Щоб ближче пізнати святого Рафаїла, слід зазначити, що він був людиною дії і ініціативи, шанованим сповідником і духовним провідником, апостолом єдності скандально поділених церков. Ще до вступу в орден, він був прекурсором апостольства світських людей, а в ордені інтерпретатором теології монашого життя. Він не створював своїх теорій тільки на письмі, але жив ними. Святі ж бо не відділяють науки від життя, і він також навчав прикладом свого життя.
“Ходяча молитва”
Сучасники називали Отця Рафаїла “ходячою молитвою”. Він постійно нагадував своїм братам: “Нашим головним завданням на Кармелі є в усьому, що ми робимо, розмовляти з Богом”. Тому прагнув власне через молитву розбудити життя Кармелю і зміцнити його суворістю, тишиною і зосередженістю – такими ідеалами жив він сам.
Людиною молитви Калиновський став вже на Сибірі, адже молитва дала йому силу, щоб пережити недолю вигнання: “Світ всього може мене позбавити, але залишиться одна недоступна для нього схованка: молитва”. У важкі хвилини сибірського вигнання молитва була для нього всім: “Крім молитви, я не маю нічого, що б я міг пожертвувати: її можна вважати єдиною моєю лептою. Постити мені не можна, милостиню не має з чого давати, до праці немає сил. Залишається тільки терпіння і молитва. Особливих скарбів я не мав і не хочу мати “. Він прагнув бути тихою, непомітною людиною, старався не виділятися з натовпу. Але йому це не вдавалося, бо по натурі він був людиною, яка діяла на інших через молитву, через свою глибоку релігійність. Його молитва була молитвою правдивою, щирою і ніколи не була закрита на потреби інших. Навіть навпаки, вона вела його до альтруїстичної служби і допомоги ближнім.
Прекурсор апостольства світських
Одягаючи кармелітанський хабіт, Юзеф Калиновський мав 42 роки. Його висвятили на священика в віці 47 років. Та відкриття багатства віри наступає вже після закінчення Петербурзького університету. 15 серпня 1963 року він після довгої перерви висповідався (не мав тоді ще 30 років) і був визнаним за справжнього світського апостола. Від моменту цієї переломної сповіді Юзеф не тільки сам переживав вповні всі таємниці нашої віри, але старався допомагати іншим, щоб і вони могли користати з джерела ласк, залишених нам Спасителем у Церкві. До кола цих осіб належали насамперед родичі, друзі і нещасливі люди, яких він зустрів на дорозі життя.
Інстинкт педагога проявився у Юзефа ще під час його перебування у Бресті Литовському. Там він заснував невеличку недільну школу для убогих дітей, у якій був одночасно і вчителем, і вихователем. Під час подорожі на Сибір він дуже вболівав над моральною убогістю молоді. Виховну діяльність у широкому масштабі він розпочав у місці заслання – в Усолі, потім в Іркутську. Юзеф навчав дітей катехизму і, щоб закінчити підготовку дітей до прийняття Першого Святого Причастя, він відтягнув виїзд з сибірської каторги. В Іркутську він опікувався також сиротами – дітьми засланців. Калиновський був вихователем також у Смоленську, де проходив останній етап заслання. Свій педагогічний талант він підтвердив, будучи вихователем князя Августа Чарторизького в Парижі.
Крім молоді, Калиновський був апостолом для своїх товаришів недолі, серед яких не всі були католиками; більшість з них була байдужою до релігії. Його апостольство було насичене молитвою і милосердними вчинками. В листі до батьків з заслання він пише: “Явже готовий до перенесення всіх негараздів. Бог мене не залишить. Я маю внутрішній скарб, якого ніхто не зможе в мене забрати або щось додати через матеріальні блага, а є люди в яких матеріальна убогість веде до морального занепаду. Про них я передусім турбуюсь, коли прошу вас про фінансову підтримку”.
Це типові аргументи Калиновського: моральність стоїть вище над матеріальними благами, добро ближнього понад власним. У це він вірив і так чинив.
Відданий сповідник і духовний керівник
Калиновський прославився в ордені як духовний керівник і як сповідник. Конфесіонал (сповідальниця) стала привілейованим місцем його апостольської діяльності. Він був сповідником і духовним керівником різних суспільних верств: монахів, монахинь, священиків, світських осіб, своїх рідних. “Він охоче присвячувався людям, що сповідалися, ” – розказує один із свідків беатифікаційного процесу, – “хотячи оздоровити пенітента, він про все детально розпитував, труднощі радо пояснював, давав добрі поради. Відходячи від сповідальниці, людина була дуже задоволена і відчувала, що Отець Рафаїл ставився до неї з батьківською любов ‘ю “. Одна з Кармелітанок Босих визнає: “Я вже була в той час більше ніж двадцять років монашкою, але признаюсь, що тільки тоді, коли я обрала собі духовним керівником Отця Рафаїла, я розпочала ніби другий новіціат, змінюючи дотеперішнє життя “.
Сповідальниця була для Отця Рафаїла також джерелом радості священства. Один з його біографів, отець Гонорат Гіль пише, що “Найбільше радості приносили йому зустрічі при сповідальниці з братовою, Хеленою з Веринів, жінкою брата Габріеля. Вона була кальвінкою дуже прив ‘язаною до своєї віри. З побоювання, щоб Отець Рафаїл не намагався її навернути, вона ставилась до нього дуже сухо. В серпні 1890 року, в костьолі Кармелітанок Босих на Лобжові (в Кракові) Хелена без попередження підійшла до сповідальниці Отця Рафаїла і заявила, що прагне скласти визнання католицької віри. Дещо пізніше вона стала сестрою Бандою. ”
При сповідальниці Отця Калиновського навернулося багато осіб. Багатьох він вилікував від дріб’язковості, багатьох він вивів на дорогу глибокого внутрішнього життя.
Святий Рафаїл є покровителем сповідників. Він також є заступником загублених, які прагнуть прийняти Тайну Покути і Поєднання.
Апостол єдності Церкви
Вихований серед різнорідності віросповідань у Вільно, Святий Рафаїл від самого дитинства зіткнувся з проблемою поділу християнства, царським утиском як католиків латинського обряду, так і уніатів і постійною підтримкою православ’я. Тому його мрією було дочекатися тієї хвилини, в якій би сповнилася воля Христа, скерована до Отця: “щоб усі були одно “.
Навіть більше, екуменічна діяльність, на його думку, іде в парі з ідеалом Кармелю. Такі рядки читаємо в його спогадах з сибірського заслання: “Книга життя святих (…) дуже роз’яснила мої погляди. Я прочитав у ній нотатки про Кармелітанський Орден і виникнення його спочатку на Сході, а потім поширення на Захід. І тоді в мені промайнула думка: це власне той монаший орден, який повинен з’єднати схизматиків зі Святою Церквою. Я не міг спинити бажання побачити Москву наверненою “.
Боже Провидіння справило, що десять років пізніше він вступив до цього монашого ордену і не щадив сил для справи з’єднання християн. Незважаючи на те, що інколи йому не вистачало сил, що інколи підводило здоров’я, це було єдиним його прагненням, єдиною його мрією: “Прошу молитися за мене, ” – пише він до кармелітанки з Франції, – “щоб Бог дав мені ласку полюбити терпіння і витривалість на цій дорозі. Хоча мені вже 62, я не можу звільнитися від думки, що добрий Бог, якщо я залишуся йому вірним, змусить мене своєю ласкою працювати ще для єдності Вселенської Церкви через Кармель Матері Божої”.
З цією метою він через своїх знайомих поширював кармелітанський скапулярій. Цей молебень приносив бажаний урожай на екуменічному полі, бо значна кількість православних просила про цю маріїну шату, приймаючи одночасно католицьке Кредо. З цією метою Отець Рафаїл посилав скапулярій на Угорщину, а особливо на Сибір, тому що було для нього “неможливим звільнитися від думки про єдність Вселенської Церкви, яка стала для нього необхідністю; а все через Найсвятішу Діву Марію! Але не тільки Румунія, але також і Росія. ”
Крім православних, Отець Рафаїл також прагнув здобути для Вселенської Церкви протестантів. Він довів до єдності з Католицькою Церквою свою братову Хелену та її сестру.
Отець Зенон Квієк після розмови з Отцем Рафаїлом і сповіді покинув єресь маріавітів і повернувся до парафії.
Вірний монах та почитатель Матері Христа
Монаше покликання, згідно слів Святого Рафаїла, не є чимось відмінним від християнського покликання. Воно є тим самим християнським покликанням, зреалізованим у досконаліший спосіб. Монаше покликання є доповненням християнської консекрації. Згідно його слів “”монаше життя зміцнює, вдосконалює і підносить до висоти перше духовне життя, розпочате в Бозі завдяки св. Хрещенню. Монах є тільки християнином, що стоїть ближче до Христа. “Обов’язки, які бере на себе монах, складаючи обіти, це” не що інше як праця над прагненням до досконалості, до з’єднання з Богом через виконання обов ‘язків, що встановлені регулою в дусі і правді, з надією побачити колись Бога в небі. ”
І Святий Рафаїл жив тією дійсністю, переживав свою монашу консекрацію, вдивляючись, згідно з духовністю Кармелю, в Матір Христа.” Наслідувати Марію, Книгу, в якій Предвічне Слово, Христос, дає читатися світові (…), хто ж більше повинен, як не ми, кармеліти, подвійні її сини. Наслідуймо її чесноти і будьмо її вірними дітьми”.
Остання хвороба і свята смерть
Земне життя Святого Рафаїла закінчилося восени 1907 р. у Вадовіцах, під час того, як він був ігуменом монастиря. В останніх місяцях життя, виснажений працею і хворобами, він дуже терпів. В одному з листів до свого приятеля отця Вацлава Новаковського, капуцина, Отець Рафаїл написав: “Завтра задушний день. Будучи малим хлопцем, я мав сон-видіння, що в задушний день помру Можу померти, а можу і не померти, та висповідатись не зашкодить. Тому я сердечно тебе вітаю і прошу про “De profundis”.
Отець Рафаїл помер 15 листопада і той сон-видіння з дитячих років в якомусь сенсі сповнився, бо він вмирав як монах-кармеліт, а саме в кармелітанській Літургії 15 листопада згадуються покійні Ордену Кармелітів Босих.