Культ святих і вшанування мощей у християнстві. Новий Заповіт «Божим Святим» називає Ісуса Христа (Мк 1, 24). У Ньому присутня таємниця святого Бога. Через Ісуса святість Бога стає видимою і дотикальною для людей: «Хто Мене бачив, той бачив Отця» (Йн 14, 9). Христос прийшов у світ для того, щоб освятити тих, кого Йому дав Отець (Йн 17). Тому до перших християн апостоли звертаються як до «освячених в Ісусі Христі» (1 Кор 1,2; пор. Рим 6, 19. 22; 1 Кор 1, 30; 6, 11; 2 Кор 7, 1; 2 Сол 2, 13; 1 Пт 1, 2 та ін.). Від початку існування християнства Церква розуміла, що існують різні ступені освячення і різні ступені наслідування «Божого Святого» – Ісуса Христа. Не в усіх християнах однаковою мірою проявляється перемога Його Духа. Не всі можуть повторити за святим Павлом «живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал 2, 20). Однак тих, хто радикально, усім своїм життям відкрилися на дію Духа Ісуса Христа, Церква оточує пошаною. Здавна християни визнавали особливу святість Марії, Матері Господа. Далі вшановували мучеників, які не вагалися віддати свого життя за Христа. Саме на могилах святих в перших віках звершували Євхаристію, тим самим підкреслюючи єдність їхнього життя з життям і жертвою Господа. В історії християнства з’явилися різні типи святості: визнавці, богопосвячені, діви, подружжя, діти, вдови і вдівці, монахи, лицарі й опікуни бідних. Усі дороги життя виявилися можливими для осягнення святості. Тих серед християн, чий стиль життя і посвячення Богу повинні були стати відомими вірним, Церква канонізувала, даючи їм офіційний титул святих.
У культі святих присутні два елементи. По-перше, святі є прикладом наслідування. Вони – доказ того, що можна відкритися на Божу святість в кожній життєвій ситуації. В історії їхнього життя ми часто знаходимо переживання, схожі на наші: Марія з Йосипом були змушені емігрувати зі своєї країни. Марія Магдалена й Августин змарнували багато років життя, блукаючи далеко від Бога. Тереза з Лізьє була наполовину сиротою. Альберт Хмельовський втратив ногу і деякий час був психічно хворим. Мати Тереза з Колкати (раніше – Калькутта) багато років переживала духовну темряву. Не існує такого болю чи такої проблеми, з якими б уже не стикалися святі.
По-друге, святі – це ті, хто може нам допомогти, ті, чиєї опіки ми шукаємо. Ми разом з ними – члени однієї родини, Божої родини. В Ісусі – Сині всі ми сини і дочки Бога Отця. Частина нашої родини вже перебуває у домі Отця. Ми, які ще у дорозі до дому, звертаємося з нашими молитвами не тільки до доброго Батька, а й до членів спільноти спасенних, яку утворюють офіційно визнані і невідомі святі. Ми говоримо їм про свої клопоти, просимо про підтримку в небезпечних ситуаціях, довіряємо їм свій духовний розвиток і своє освячення. Також довіряємо їм тих, кого любимо.
Від початку християнства в культі святих присутній дуже матеріальний елемент – оточення пошаною їхніх мощей, тобто їхніх тіл. Так, як ми шануємо тіла найближчих нам людей, намагаємося влаштувати їм достойний похорон і доглядаємо могили, тим самим показуючи їм свою любов, так само віддання пошани мощам святого є знаком пам’яті про нього.
Пам’ятаючи про те, що в історії бували зловживання в культі святих, ми намагаємося уникати магічного розуміння мощей. Мощі – це не талісман, у них немає магічної сили, вони самі по собі не можуть чинити чудес. Вони є знаком, який свідчить нам про конкретну людину, у нашому випадку про святу Терезу від Дитяти Ісус. Мощі стають заохоченням дізнатися історію її життя, її біографію. Візит мощей святої Терези може бути чудовою нагодою подружитися з нею самою. І ця дружба, напевно, принесе плід відкриття на святість Бога, який є Джерелом кожної святості.