Гора Кармель та Ілля
У північній частині Святої Землі простяглося мальовниче гірське пасмо Кармелю. У період Старого Заповіту, за дев’ять віків до Христа, жив тут і діяв пророк Ілля (див. 1 Цар17, 1-2Цар 2, 13). Розпалений ревністю до слави Господа Саваота, боровся із культом ідолопоклонства божку Ваалу і, живучи у чистоті, простоті та убозтві, шукав присутності живого Бога. Він знайшов цю присутність у молитві та досвіді великої тиші (1 Цар 19,9-14). Він став таким чином взірцем для майбутніх поколінь ченців – людей, які хочуть знайти мир у серці біля джерела Божої присутності.
Кармелітські витокі
Місце перебування Іллі, як магніт, привертало увагу перших пустельників, починаючи ще з IV століття після Христа. Вони хотіли, подібно до Божого пророка, у самотності та відчуженні від принад цього світу, загорятися жагою про Божу славу та спасіння інших. Невдовзі на горі Кармель виникли перші спільноти візантійських монахів. Новий період в історії палестинського чернецтва викликав хрестові походи. Багато хрестоносців і паломників, зачарованих красою Кармелю, вирішили відмовитися від лицарських обладунків і палиці паломника, аби убратися в цьому місці в духовні обладунки, набути стриманості й розпочати нову боротьбу – здобуття небесного Єрусалима.
Новий орден
Таким чином на зламі ХІІ і ХІІІ століть народжувався Орден кармелітів. Першу церкву, споруджену пустельниками, присвячено Матері Христа, а самі пустельники стали називати себе братами Пресвятої Діви Марії з гори Кармель, скорочено кармелітами. У якості зовнішнього відмітногознака вони одягли грубі коричневі ряси й смугасті плащі (замінені наприкінці ХІІІ ст. на білі). Згодом, приблизно 1209 року, вірні Церкві, звернулися до св. Альберта Єрусалимського, тогочасного латинського патріарха Святої Землі, з проханням про схвалення їх стилю життя,зазначеного на сторінках первинного Статуту ордену.
Кармеліти у Європі
Поразка хрестових походів та повторне захоплення Святої Землі мусульманами змусили кармелітів емігрувати до Європи. Ті, котрі залишилися, зазнали мученицької смерті. У Європі кармеліти, як невідомі монахи зі Сходу, зустрілися з нерозумінням їхнього способу життя. З багатьох місць підносився голос, аби заборонити подальшу діяльність ордену.Тоді, згідно зі старим кармелітським переказом, з допомогою прийшла сама Марія, вона об’явилася вночі з 15 на 16 липня 1251 року генеральному настоятелю, св. Симонові Штоку, який молився про допомогу ордену. Марія обіцяла йому допомогу і, вказуючи на скапулярій, частину чернечої ряси, сказала: “Улюблений сину! Прийми скапулярій Твого Ордену. Це привілей для тебе і кармелітів. Хто у ньому помре, не зазнає вогню вічного. Це символ порятунку, допомоги під час небезпеки, союз миру та вічного зобов’язання.” Орден Братів Кармелітів, згідно з обіцянкою, був остаточно затверджений Святійшим Престолом, а практика прийняття Святого Скапулярія стала загальноприйнята в усій церкві.
Новий початок – Босі
ХVI століття було для Церкви з одного боку часом кризи та поділу , а з іншого боку часом реформи і нового євангельського піднесення . У 1535 році в іспанській Кастилії до монастиря кармеліток (заснована у середині ХV століття) у Авілі вступила Тереза де Ахумада. Реальність кризи, яку переживає орден, пробудила в ній прагнення до глибшої досконалості у дусі євангельського радикалізму.Після двадцяти років внутрішньої боротьби і остаточного навернення та повній відданості Христові, вона наважилася створити перший монастир кармеліток, яких звали «босими». Шість років потому св. Тереза за підтримки св. Йоана від Хреста , збудували перший монастирь босих кармелітів у Дуруело.
Ідея св. Терези від Ісуса
Новий Орден Братів Босих Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (Орден Босих Кармелітів – OCD), з жіночою гілкою Сестер Кармеліток Босих, цілковито відокремлені від старого Кармелітського ордену , був затверджений у 1593 році Апостольським Престолом. Отже, св. Тереза від Ісуса стала єдиним засновником чоловічого ордену в історії Церкви. Свята Мати-фундаторка намагалася, аби її духовні доньки та сини підтримували понад усе особисті та дружні відносини з Христом, присвячували себе споглядальній молитві, а також піклувалися про родинні відносини у спільноті та цінували усе, що можливе для порятунку інших .
