Св. Йоан від Хреста

Чи Йоан від Хреста може бути духовним наставником та провідником для сучасних світських католиків? Складне питання, адже  наставник високого ґатунку та потреби сучасних вірних великі. Однак відповідь відома: Йоан від Хреста є Вчителем Вселенської Церкви. Його листи призначені для усіх вірних, адже описують природу та етапи християнської духовної дороги з точки зору її сутності, а не лише специфічної форми. Інша справа, що лише невелика кількість людей де-факто  користується цим багатством безпосередньо. Таку елітарність серед читачів Йоана від Хреста лише частково можна змінити відповідним впровадженням у його діяльність. Однак основна складність полягає у природі самого християнського покликання, яке є вимогливим. Проте Йоан від Хреста не ставить додаткових вимог. Відкриває та ділиться розумінням Божих доріг, які сам пройшов.

Великі наставники духовного життя навчають того, чим  живуть самі. Між їхнім життям та вченням нема поділу. Саме це є однією з основних вказівок для належного розуміння містичної доктрини Івана від Хреста. Неможливо її зрозуміти  без належного знання  його особи,  адже в такий спосіб вириваємо її з  конкретного життя та історичного, географічного, соціального, теологічного, правового контексту і т.д.

В історії тлумачення доктрини св. Йоана від Хреста мали місце багато помилкових оцінок, адже не завжди вони спиралися на життя автора. У той час як це дуже важливо для правильного розуміння вчення, адже представлена ним містична доктрина великою мірою віддзеркалює особистий досвід автора.  Тут не намагаємося вдаватися у подробиці з життя святого, оскільки  йдеться про те, щоб дати певний ключ до розуміння доктрини.

 

Земне життя Містичного Вчителя (1542-1591) можна поділити на три етапи, які відповідають трьом формам його покликання: світська людина, кармеліт, босий кармеліт.

Народився в родині убогих ткачів  Ґонсало де Єпеса та Каталіни Альварес. Був третьою дитиною та останнім сином після Франциска та Людовіка. Незадовго після його народження померли батько та брат Людовік. Варто зазначити деякі факти з того періоду, які мали вирішальний вплив на нього, як людську та християнську особистість.

Батько, Ґонсало, з любові відмовився від багатого життя та одружився із бідною Каталіною, через що, як записав один з біографів, «родина з погордою його відкинула». Важко сказати як така постава батька впливала на подальші вибори сина, однак не варто оминати цього факту. Проте можна сказати, що рішення батька мало безпосередній вплив на ситуацію у його родині, особливо після його смерті. Діти по-різному виховуються у родинах в яких є достаток та в таких, які є майже за межею бідності, це змушує заощаджувати та працювати… Складне дитинство точно має вплив на розвиток молодої людини.

Він віддається служінню в церкві, опіці хворими в лікарні, навчанню. Ці три напрямки супроводжуватимуть усе його подальше життя. Вразливість на такі цінності Йоан від Хреста великою мірою виносить з дому. Разом зі своєю родиною переживає трагедію брата. Він, одружений з Анною Іск’єрдо – дуже побожною жінкою, втратив вісьмох дітей (єдина донька, яка залишилася живою обрала монаше життя). Незважаючи на свою трагедію, вони приймають жебрака та різними способами опікуються ним усю зиму. За словами Веласки, Франциск помістив свого молодшого брата у лікарні, щоб йому були доступнішими такі бажані гуманітарні науки.

У віці 21 року він вступив до кармелітського новіціату в Медіні-дель-Кампо. Він був переконаний, що знайде відповідне середовище і засоби для реалізації контемплятивного та марійного покликання, яке відкрив у собі. За рік, задля задоволення обох, він змінює свій напрям та переїжджає вчитися в Саламанку, де залишається 4 роки.

У 1567 році він приїжджає до Медіни, щоб відправити приміційну  Службу для своєї родини. Тоді ж зустрівся зі св. Терезою від Ісуса. Він розповідає їй про свою кризу та про намір перейти до картузів. Тереза переконує його залишитися ще на рік у Саламанці, перш ніж вона зможе знайти відповідний дім і розпочати реформу чоловічої гілки ордену.

Реформа в Дуруело. Разом із двома іншими братами він провадить посилене молитовне життя, проповідує в цій місцевості, живе у  суворій покуті та самозреченні.

З 1572 сповідник кармеліток у монастирі Втілення в Авілі. Тут він отримує досвід духовного керівника, містогога.

Дев’ять місяців в монашій келії в Толедо (до серпня 1578). Його вважають невиправним бунтарем (юрисдикційний конфлікт) і трактують дуже суворо (як бунтаря). Він страждає фізично, психічно, морально, а також внаслідок інтенсивних містичних досвідчень. В ув’язнені пише вірші «Духовна пісня», «Добре знаю джерело», романси.

Можна зупинитися на цих сумних подіях і  поспівчувати Йоану від Хреста або захопитися певною надмірною ревністю кармелітів. А можна також поглянути на ці події у світлі Божого плану. Без тяжкого досвіду у толедській келії Йоан від Хреста, ймовірно, не був би тим, ким він є.

Це також урок для нас, як варто дивитися на все, з чим людина стикається в житті. Усе було передбачено і враховано в Божих планах. У такому дусі треба жити.

Після вдалого переходу його призначають настоятелем монастиря в Ель-Кальваріо, а наступного року (1579) він стає засновником і ректором коледжу в Баезі. Майже до кінця життя він виконує функції настоятеля.

 

У 1582 році він відправляється до фундації сестер у Гранаді та приймає монастир Лос-Мартірес у Гранаді. Цей монастир стає, певним чином, письменницьким кабінетом св. Йоана від Хреста. Тут він пише або закінчує всі свої великі твори.

Важкий досвід наприкінці життя. Принижений і позбавлений уряду, він стикається з перспективою відправлення на служіння до Мексики. До батька Реформи ставилися майже як до бунтівника або принаймні як до людини, незручної для тих, хто мав вирішальний голос. Він поводиться надзвичайно гідно в період останніх кількох місяців свого життя, коли до моральних страждань додалися ще й болісні фізичні терпіння.

Помер 14 грудня 1591 року в Убеді. 

 

Можна говорити про багато покликань Йоана від Хреста, але краще говорити про одне покликання, яке відкривається поступово. Відкриття нових Божих дарів завжди приходить у потрібний час і ніколи не суперечить  відкритим раніше. У сукупності вони надають остаточну форму духовному силуету великого містика. І тому ми можемо говорити про людське, християнське, монаше, споглядальне та письменницьке покликання. Релігійне життя не применшує його як людину і християнина, а відкриття письменницьких здібностей не суперечить споглядальному покликанню. У гармонії цих послідовних етапів покликання криється таємниця багатої єдності життя, яка знайде свій відгук на сторінках його творів.

 

Життя і покликання св. Йоана від Хреста вписані в конкретну історичну рамку і абсолютно залежать від неї. Він живе в певних культурних і духовних течіях свого часу, а також в тих, що виникли в попередню епоху. Це надзвичайно бурхливий період в історії Церкви, Кармелю, Іспанії та духовності.

Більш безпосередній вплив на його твори має релігійна та духовна ситуація середовища, в якому він живе. Початок його монашого життя йде рука об руку з початком тридентської реформи. Він продовжує кармелітську реформу в середовищі, створеному Гарсіа Хіменесом де Сіснеросом, а потім також тридентською реформою. Духовність у цей період досягає піку розвитку. Створюються солідні та оригінальні твори. З духовності епохи Йоан запозичив великий інтерес до духовного життя, молитви та містицизму.

Середовище Кармелю відповідає його духовним потребам завдяки багатій контемплятивній спадщині. Насамперед слід згадати біблійну традицію: Іллю, Єлисея, пророків, деяких постатей  Нового Завіту, самотність Кармелю, пустелю; потім Отців Церкви та середньовічних святих. Ця традиція доходить до нього через монастирське життя, особливо через книги для духовної, літургійної, історичної формації в Кармелі.

У реформованому Кармелі він знаходить кращі умови для життя контемплятивним ідеалом. Тут він відкриває остаточну форму свого покликання. Вирішальним елементом у цьому відношенні був живий контакт із співбратами, які живуть контемплятивним ідеалом, а також контакт з Терезою, іншими кармелітками, кармелітами та багатьма іншими побожними людьми.

 

Духовність можна трактувати як науку і як життя. Наука — це сукупність життєвих принципів, які служать духовному життю. Духовність – це передусім особисте духовне життя певної людини, яке складається з її думок, форм молитви, особливих практик та отриманих благодатей. У цьому сенсі вона є синонімом побожності, а на християнських підставах її можна прирівняти до святості. Духовність є конкретною формою святості, яку вірні реалізовують  відповідно до обставин у яких живуть.  Між святістю та духовністю, така ж різниця,  як між сутністю речі та конкретною формою, яку вона може приймати. Отже, духовність є наукою, яка досліджує та проповідує принципи автентичної побожності; духовне вчення сформульоване в працях цього автора на основі його особистого духовного досвіду. У цьому сенсі духовність ототожнюється з духовною доктриною, із пізнанням  духовного життя, особливо в нашому християнському розумінні.

Відповідаючи на питання, чим є духовність, ми скажемо про реальність, яку переживає християнин (особливо святий) і наукове дослідження цієї реальності.

Йоан від Хреста вів глибоке духовне життя, що підтвердила Церква, проголосивши його святим у 1726 році. Іспанський містик також створив систему містичної доктрини, засновану головним чином на своєму містичному досвіді. Тож можна говорити й про містичне вчення. Через тісний зв’язок його особистого духовного життя з містичним вченням вираз «духовність Йоана від Хреста» має дуже схоже значення як з його особистим  духовним шляхом, так і з містичною системою.

Суттєві елементи духовності Йоана від Хреста можна узагальнити у двох пунктах: мета і дорога, що веде до неї. Обидві невіддільні одна від одної.

 

Ідеалом життя і основою містичного вчення св. Йоана від Хреста є єдність з Богом у вірі, надії та любові, ціль, до якої спрямовані людські зусилля та діяння Бога. Святий Йоан від Хреста описує шлях до єдності. Він дуже чітко заявляє про це на початку «Сходження на гору Кармель», коли каже, що все це вчення стосується «високого ступеня досконалості, який ми тут називаємо злукою душі з Богом» (Сходження, на гору Кармель). Він свідомо обирає термін злука, щоб описати те, що інші називають досконалістю або святістю.

Використовуючи термін злука, ми автоматично шукаємо сутність святості в особистих стосунках з Богом. Справді, перед тим, як настануть моральні випробування, охрещена людина вводиться в Божу сім’ю, попередньо очищена від первородного гріха, обдарована всім необхідним, щоб жити як дитина Божа і Його друг. Перш ніж він зробить перший крок до Бога, він уже в Бозі. Хіба це не так і в природній сім’ї? Це нормальний хід речей, коли дитину люблять ще до народження, і коли вона народилася, їй не потрібно нічого робити, щоб заслужити любов батьків, достатньо того, що вона є. Можна довго споглядати любов матері до дитини та дивуватися її щедрості. Буває, зрештою, що дитина заблукає й опиниться у всесвітній ненависті, але мати здатна любити навіть звироднілого сина. Не дивно, що Святе Письмо вказує на любов матері, щоб навчити нас про природу любові Бога Отця. «Чи може мати забути свою дитину?» Звичайно, Бог не наслідує любов матері, але мати наслідує Божу любов. Бог дозволяє людям бути учасниками  Його любові, яку не потрібно заслуговувати вчинками, бо вона щедра і безкоштовна. Роль справ віри та милосердя інша.Використовуючи термін злука, святість можна одразу розуміти як зростаючу особисту близькість з Богом. Обидва терміни «святість» і «досконалість» мають статичне значення. Хтось святий або досконалий; хтось прагне до святості чи досконалості, але поки він прагне, він не є ні святим, ні досконалим. Тим часом богословська істина інша: протягом усього життя у вірі людина занурена в Бога і або поглиблює свої зв’язки з Ним, або послаблює їх. Термін злука дозволяє нам зрозуміти святість як процес зростання близькості з Богом, плодами якої звичайно є моральне життя, спільне життя або навіть надзвичайні містичні благодаті.

Досягнення цього ідеалу має послідовні етапи: досвідчення Божої любові, потім пошуки божественного Нареченого в темряві ночі – і, нарешті,  знову зустріч і злука. Порушення такого порядку призводить до неправильного тлумачення або неправильного розуміння Йоана від Хреста, особливо з точки зору радикальної природи зречення.  Однак задля точності , слід зазначити, що згадані етапи не можна розглядати лише хронологічно, але також слід розглядати як джерела єдності. На кожному етапі духовної дороги людина перебуває під впливом Божої любові, навіть якщо вона не відчуває її емоційно, на кожному етапі потрібна щедра відповідь усім життям, що вимагає жертви, і протягом усього процесу злуки Бог все більше і більше єднає людину з Собою і поступово її перетворює.

Джерелом багатьох помилок у тлумаченні св. Йоана від Хреста є упущення одного з цих елементів або пріоритетність того, що є другорядним. Зречення не можна вважати першим кроком на шляху до злуки. Так не було в житті Йоана від Хреста, і це не так у його творах. 

 

Першим кроком у житті та духовному досвіді Йоана від Хреста є куштування Божої любові та пошуки Бога. У його літературній справі дорога до Бога починається з досвіду любові (див. «Духовна пісня»). Перш ніж почнеться жертвування, людина повинна запалитися любов’ю Христа і до Христа. Як може піднятися до тебе людина, народжена від нещастя, якщо Ти не підведеш її тією рукою, якою Ти створив її?» 

Потрібен певний початковий досвід Бога, щоб людина, так би мовити, спровокована на пошуки глибшої єдності з Ним, розпочала шукати.  Цей пошук за своєю суттю передбачає жертви. Як міг би хтось піти таким важким шляхом, якби не горів бажанням досягти мети? 

 

Ніч є результатом любові, яка вже присутня в серці та прагне  збільшитися. Свідомий вибір любити Бога вимагає від нас відмовитися від іншої любові і навіть від інших способів життя, які досі були нормальними. Ніч Йоана — це не намічений ним план дій для досягнення повноти любові. Це наслідок прихованої люблячої дії Бога. Вона завжди має місце в житті наверненого християнина; має місце  в житті християнина, який обрав і поставив Бога на перше місце. «Той, хто по-справжньому закоханий, негайно відривається від усього іншого, щоб отримувати  ще більше з того, що він любить» («Духовна пісня», 29, 10).

Ніч — це дорога, якою повинні йти всі християни, з цього приводу доктрина Йоана від Хреста надзвичайно цінна. Проте слід відрізняти сутність ночі від її проявів. Ніч Йоана має ознаки його особистого досвіду та епохи. Ніч сучасного християнина підпорядковується тим же правилам, але за своїми психофізичними проявами вона може сильно відрізнятися від ночі Йоана.

 

Наприкінці цього шляху ми маємо повноту тієї самої любові, яка на початку спонукала його шукати, а протягом ночі підтримувала і зміцнювала, надаючи значення всьому процесу злуки в любові. Наприкінці  шляху він зустрічає Бога і все, що здавалося втраченим протягом ночі.

«О мій Боже, хто не знайде Тебе з власної волі і бажання, коли шукає Тебе з чистою і сповненою простоти  любов’ю? Адже Ти сам з’являєшся першим і йдеш назустріч тим, хто шукає тебе?» («Приповідки світла і любові», 2).

Він сам є найкращим доказом цього. Він зустрів Бога у повному світлі віри, у містичному досвіді. Він бачить Бога в усьому своєму житті і  свідчить про Нього власним життям. Співпраця з випереджувальною любов’ю Бога проілюстрована прекрасним порівнянням.

“Він спрямовує наше бажання любити, чого ми прагнемо найбільше, щоб ми могли йти на більші жертви і здобувати більші цінності. Але все триває недовго, усе триває лише до підняття ножа,  а потім Ісаак залишається живим з обітницею численного потомства».

Зіткнення духовного шляху з основними творами. Слід пам’ятати про зв’язок окремих творів святого з процесом злуки з Богом. У всіх своїх творах іспанський містик говорить про один і той же процес освячення, і в кожному з творів міститься певний аспект цього процесу. Щось на кшталт звіту про експедицію, про який, наприклад, пишуть три розділи: в одному йдеться про зроблені відкриття, в другому — про труднощі, що виникли, а в третьому — приємні сюрпризи. Кожен розділ стосується усієї експедиції, але висвітлює лише деякі факти, а не всі. Об’єднуючи їз разом, ми можемо отримати картину цілого з різних точок зору.

Йоан від Хреста робить щось схоже до процесу освячення. Розповідає в ньому про активний внесок віруючого («Сходження на гору Кармель»), роботу пасивного очищення, яка відбувається у розвиненому духовному житті («Темна ніч»), розвиток любові між душею нареченої та Нареченим Христом («Духовна пісня»), вершини містичного єднання і передчуття слави небес («Живий вогонь любові»).

На початку «Сходження на гору Кармель» св. Йоан від Хреста окреслює свій письменницький план , передбачаючи окремий трактат для кожного з чотирьох вимірів «ночі»: про активне очищення почуттів буде йтись  у першій частині «Сходження», про активне очищення духа у другій і третій частині, а те, що стосується пасивного очищення – у четвертій частині (пор. «Сходження на гору Кармель», І, 1, 2). Цей початковий план не буде розроблено пропорційно та комплексно. У першій книзі «Сходження» досить узагальнено йдеться про «ніч»: її суть, її необхідність. Це мав бути коментар до першої строфи поеми En una noche oscura, але натомість вийшов трактат про духовне життя. Автор, написавши 13 розділів, встиг прокоментувати перший вірш строфи, тому в 14 і 15 розділах він коментує решту строфи і переходить до другої та третьої книг, пропускаючи стиль коментаря. Він також не дотримується оголошеної схеми: почуття-дух. Складність дотримання такої схеми, мабуть, походить від того, що він має перед очима динаміку духовного процесу і хотів би висловити її в письмовій формі, тоді як такий поділ цього не дозволяє.

Більше розбіжностей із заявленою схемою стосуються пасивного аспекту «ночі». Про «пасивну ніч» почуттів йдеться в першій книзі «Темної ночі», про «ніч духу» — у другій. Однак у першій книзі «Темної ночі» головним чином йдеться про перехід від медитації до споглядання. «Темна ніч» є продовженням  твору «Сходження  на гору Кармель». Однак це зовсім інший, більш динамічний твір. Можливо, тому, що тут він висвітлює  досвід, який спонукав його написати вірш «En una noche oscura», а також тому, що в цій книзі з’являється концепція темного споглядання.

Обидві книги містять вірш «ніч» на початку, і обидві мають намір прокоментувати його з першої строфи. На додаток, сама книга «Темна ніч» двічі починає коментар першої строфи: з точки зору «ночі почуттів» і з точки зору «ночі духу». Ці дві книги доповнюють одна одну і пояснюють одну у світлі іншої. Тому залишилося описати фінальний відрізок духовного шляху, виражений у символі «ночі» світанком.

«Пісня духовна» містить опис усього духовного шляху і є єдиним завершеним коментарем. У ньому автор розглядає духовне життя з точки зору любові між душею та її Нареченим Христом, чим доповнює опис етапів процесу, розглянутих в інших творах, і дає опис завершального відрізка духовного шляху.

«Живе полум’я любові» стосується  останнього етапу шляху, але тут рівень духовного життя набагато вищий, ніж при обговоренні цього етапу в «Пісні».

Тож твори доповнюють один одного, оскільки разом вони достатньо описують весь духовний процес. Всі чотири коментарі незалежні один від одного, але водночас вони доповнюють один одного у спосіб, задуманий Автором, даючи опис духовного шляху від початку до кінця з точки зору як очищення, так і злуки.

Йоан від Хреста є універсальним  духовним наставником. Наприклад, історія св. Тереза від Дитятка Ісуса, св. Терези Бенедикти від Хреста (Едити Штайн) та багатьох людей також із мирян (тут варто нагадати, що іспанський містик написав «Живе полум’я любові»  на прохання мирянки – Анни де Педжалоси), показує, що Містичний Вчитель своїми творами пропонує дуже ефективну допомогу на шляху особистої віри, хоча духовний ландшафт кожного дещо різний.