Незгасний пломінь любові

НЕЗГАСНИЙ ПЛОМІНЬ ЛЮБОВІ

О, пломінь любові живої,

Як ніжно ти зранюєш душу,

Центр її схований, сутність таємну, найглибшу!

Ти вже не болісний, отже

Вже зупинись, якщо хочеш,

І підніми цю завісу, що зустріч ховає солодку.

О, ніжне твоє припікання!

О,  виразко життєдайна!

О, ласкава рука! О, дотику делікатний,

Що вістить про вічне життя

І всі борги закриває!

Ти на загибель ведеш, смерть на життя

замінивши.

О, смолоскипе вогнений,

У жарінні сяєва твого

Найглибші печери незнаних чуттів,

Темні й сліпі від початку,

Світло й тепло променисте

Радо приносять своєму Коханому.

Як же лагідно й любо

Ти прокидаєшся в лоні моєму,

Келії таємничій, де на відлюдді існуєш,

А  п’янким твоїм подихом,

Сповненим розкошів й слави,

 Як  палко і ніжно залюблюєш мене у себе.


Хуан де ля Крус