Під знаком Марійної шати

pid znakom marijnoji shaty webО. ЮРІЙ ЗЕЛІНСЬКИЙ OCD  "ПІД ЗНАКОМ МАРІЙНОЇ ШАТИ"

 Вступ до набоженства Святого Скапулярію

                       

 ВСТУП

Багатьом особам та спільнотам, які пов'язані з кар­мелітською духовністю, вже багато століть відома до­рога до Ісуса через Марію за допомогою Святого Ска­пулярію. Через набоженство св. Скапулярію Кармель прагне зробити близькою всім красу марійної духовно­сті, яка допомагає стати достеменно як Ісус. Орден ба­чить у цій праці частину своєї місії, що її Провидіння Боже доручило йому виконувати серед людей.

Зауважмо, що останнім часом щоразу більше ми­рян питають про скапулярій, шукаючи відповіді на різ­номанітні питання, пов'язані з цим набоженством. Ве­лика кількість адресованих нам листів, прохань і запи­тань змусила нас замислитися над знаками часу, які Бог відкриває людині. Така перша причина публікації цієї книжки. Хотілося зробити зрозумілішими досто­їнства набоженства св. Скапулярію, відповісти на най­суттєвіші питання і показати рясні духовні плоди, яки­ми багата й цінна рекомендована християнською тра­дицією практика ввірення себе та наслідування Марії.

Другою причиною виходу в світ цієї публікації є ча­сто неправильне розуміння суті набоженства св. Ска­пулярію. Нашому часу притаманне неопоганське за­цікавлення надприродними речами, магією і ворожін­ням, що ускладнює роль християнських знаків у що­денному житті. До скапулярію часом ставляться як до талісмана або вважають його автоматичним гарантом спасіння, який звільняє від праці над собою. Пильна увага до значення самого знаку скапулярію, зачисле­ного Католицькою Церквою до сакраменталіїв, тобто знаків християнської віри і знаків Марії, й турбота про доктринальну чистоту самого набоженства зобов'язує дати відповідь на головне питання: як по-християнськи переживати набоженство св. Скапулярію?

Віримо, що ця книжка не тільки пояснить вірним, І як правильно дотримуватися цього набоженства, а й допоможе вбезпечити його від помилкових понять і шкідливих звичаїв

 

І. МАТИ ВИСОКОЇ ЛЮБОВІ

 На промовистій картині Рембрандта "Повер­нення блудного сина" можна помітити, що руки бать­ка, якими він обіймає сина, котрий повернувся до ньо­го в подертому лахмітті, не однакові. Права долоня - жіноча, а ліва - чоловіча. Так художник хотів передати істину, що навіть найбільший грішник, зустрічаючись з любов'ю Бога, згодною прощати, пізнає як поблажли­ву батьківську любов, так і безоглядну любов матері, яка не знає міри у виявленні милосердя. Відтоді, як, конаючи на хресті, Ісус прорік св. Апостолові Івану за­повіт: "Ось матір твоя" (Ів. 19, 27), - Марія стає отією жіночою долонею Бога. Для кожної людини на її за­плутаних дорогах Вона стає особливим даром, щоб по-материнськи притулити кожного з нас до предвіч­но люблячого Серця Отця. Бог учинив її образом Своєї чуйності та спасенної волі, тому під хрестом Ісуса "народжується" Мати Високої Любові.

 З Марією чи без Неї?

У єрусалимському храмі з вуст старця Симеона Марія почула слова, які поклали тінь на все її життя. Месія стане знаком протиріччя, а Вона, Його Мати, стане учасницею драми відкинення.

Перш ніж Марія змогла зрозуміти суть слів Симеона, тайна або згідливості з її серцем, або байдужості до нього заволодіває першими з людей, чиє життя пере­плелося з історією її обрання. Спочатку це був Йосиф, пізніше найближчі з родини, Іван, Петро, Юда та інші Апостоли, нарешті, Пилат та первосвященики.

 З Марією чи без Неї? - це питання не нове для на­ших часів, бо воно сягає глибини предвічної тайни об­рання Марії. Хоч де з'явилася б Мати Ісуса, людина мусить вибирати. Врешті-решт людське рішення зав­жди є вибір - за Ісуса або проти Нього.

 Ця дилема стосується тільки нас, але ніколи - Ма­рії. Як вільні створіння, ми можемо нехтувати її мате­ринською любов'ю, удавати, що вона нас не цікавить, можемо замкнутися від неї, чинити їй опір, ба навіть відкрито з нею боротися. Для Неї, чия любов доскона­ла, не стоїть питання: бути за чи проти людини? Вся сила її материнського серця завжди на боці людини, навіть коли та свідомо замикається від неї. Біля одних людей Марія стоїть як радісна мати, біля інших - як стражденна мати, яка бачить трагічні наслідки безсенсовного людського бунту. Однак Вона завжди приходить до людини і до кінця бореться за вічне щастя своїх дітей.

 Марія - мати кожного з нас, хочемо ми цього чи ні, усвідомлюємо ми це чи ні. Згідно з волею Отця Вона духовно народжує всіх людей, яких відкупив Христос. Вона - мати святих, блаженних і грішників, всіх тих, хто відкрито з Нею бореться, і всіх тих, хто не знає про її любов, але, визнаючи інші релігії, йде за голосом сво­го сумління, шукаючи істини й добра.

Не ми вибираємо її для себе

 Не раз, зробивши щось добре, ми переконані, що самі є авторами цього добра і з ласки своєї жертвуємо його Богу чи нашим ближнім. Найчастіше ми не ус­відомлюємо, що як саме добре діло, так і прагнення зробити його даровані нам Богом. Св. Павло навчає, що це "Бог викликає у вас і хотіння, і діяння за своїм уподобанням" (Флп. 2,13). Те, що ми вибираємо Ма­рію, запрошуємо її до нашого життя, не є нашим "хотінням", нашою справою. Вона завжди є передов­сім даром Христа, пожертвуваного людині. Ісус у та­ємничому плані Своєї любові хоче, щоб кожна люди­на під пильним оком Марії досягала вищої доскона­лості й, що з цим пов'язане, спізнала більшого щастя у вічності.

 Любов до Марії Святий Дух безпосередньо й спон­танно прищеплює нам або приводить нас до Неї, надихаючи частіше й з більшою довірою звертатися до Богоматері. Ніхто з нас не може за власним бажанням ви­брати Марію матір'ю чи близьким другом. Вона зав­жди залишиться для нас даром від Бога. "Материнство Марії, - писав Святіший Отець Іван Павло II, - яке стає долею кожної людини, це дар: найбільший особис­тий дар самого Христа для кожної людини".

 Божий Дух, першочерговий автор Святого Письма, заохочує нас молитися за дар Марії для нашого життя словами біблійного мудреця про Божу мудрість: "Зішли водитиме в моїх чинах мудро (...). Тоді мої діла будуть Тобі вгодні, (...) стану гідний престолу батька мого" (Муд. 9, 9-12). Цей богонатхненний текст упроваджує нас у тайну духовного материнства Марії щодо всього людства.

 Святість через Марію

 Данте Аліг'єрі, великий середньовічний італійсь­кий поет, присвятив Марії у "Божественній комедії" один із найкращих віршів свого твору:

 Така, Владарко, в Тебе міць і сила,

 Що спроба полетіти, летячи

 Без Тебе, буде, певна річ, безкрила.

 Твоїм щедротам вдячні прохачі,

  Та не вони самі, бо Досконалість

 Всім благодіе, просьби не ждучи.

 Ці вірші Данте - не тільки поезія, це передовсім ре­альність. Хто хоче літати в духовному небі, але без Ма­рії, той може тільки мріяти про політ. Духовне зро­стання неможливе без її посередництва. Це тверджен­ня передає загальноприйняте вчення Католицької Церкви, де говориться, що внаслідок вільної постанови Бога в нашій дорозі до Христа всі й окремі благодаті вділяються людям за посередництвом Марії. "З Божої волі, - навчає Папа Лев XIII, - ми нічого не отримуємо без посередництва Марії, бо як ніхто не може прийти до Отця як тільки через Сина, так ніхто не може наблизитися до Христа як тільки через Його Матір». Ми цілковито залежні від Неї як Скарбниці будь-яких благодатей: і благодаті діяльнішої - необхідної для ви­конання будь-якого доброго вчинку чи справи; і благо­даті освячуючої, без якої не можна досягти вічного життя; і дарів Святого Духа, які допомагають нам жи­ти по-святому.

 Під благотворним впливом Марії перебувають, зо­крема, наше духовне життя і християнська доскона­лість. Завдяки її заступництву Бог кличе святих, фор­мує їх і нагороджує у вічності. Саме її заступництво в спільному діянні й цілковитій залежності від Христа є вирішальним чинником людської досконалості. Ніхто не може без Неї стати святим - нагадує теологія духо­вного життя. Різні форми ввірення Марії, особливо віддання їй себе у виключну власність, підтверджені в житті зусиллям наслідування її, є певним знаком пря­мування конкретної людини до слави неба.

 Набоженство до Божої Матері

 У серцях людей, котрі свідомі отриманого запро­шення прийняти материнську любов Марії і добро­вільно це роблять, народжується унікальний зв'язок з Матір'ю Ісуса. Ці стосунки ми звемо набоженством до Божої Матері. Вони набирають різних форм залежно від різновиду благодаті, отриманої від Святого Духа, і ступеня співпраці з нашого боку. Скільки людей, стільки способів любові до Марії та її любові до нас. Ми не зустрінемо двох людей, які б однаково пережи­вали своє набоженство до Марії. Ця винятковість зв'язків любові з Марією народжується в Серці Бога Отця, для Якого кожна людина - це єдиний у своєму роді й неповторний світ. Бог любить кожного так, як ніби він на світі один. Марія, Яка причетна до такої любові й сама люба Отцеві, теж оточує кожну людину єдиною в своєму роді любов'ю - любов'ю, яка ніколи не повториться в іншій людині.

 Серцем набоженства до Божої Матері є особисте переживання дару її материнської любові. Розумове знання про те, що Марія є матір'ю Ісуса і моєю матір'ю, ще не породжує істинного набоженства. Розумове знання цієї таємниці треба перекласти на мову досвіду й практики. Тільки з особистої близькості двох сер­дець, які ділять спільну долю й недолю, радості й нега­разди, виникає зв'язок любові.

 Материнство Марії, про яке ми тут говоримо, є ду­ховною, живою і творчою реальністю. Це особистий дар, який стосується двох людських сердець, бо його суть у тому, що Марія по-материнськи цілковито від­дана кожному з нас, а ми віддані її серцю. Материнство Марії - це така реальність, яка підлягає невпинному розвитку. Поступ у християнській досконалості не означає, що Марія стає нам менше потрібна. Зростаю­чи в благодаті, ми ще більше потребуємо її материнської турботи, щоб зберегти й плекати дар віри, надії й любові, захований у наших серцях як у глиняних гор­щиках. Марія важлива для нас і необхідна в кожну хви­лину зростання, аж до часу, коли на порозі вічності бу­де народжена досконала людина, здатна отримати дар вічного життя в родині Пресвятої Трійці. Однак і тут материнські стосунки з її боку не зникають, а набира­ють досконалішої форми.

 Тому материнська любов Марії не метафора: Вона любить нас і дбає про нас, справді, як наша матір. І це не всиновлення, бо й для Неї, й для нас то були б стосу­нки зовнішнього характеру, щось таке, що залишаєть­ся тільки на поверхні серця. Діти предвічного Отця на­роджуються від Неї духовно, щоб отримати вічність.

 Набоженство до Матері Божої цілковито підпоряд­коване єдиному посередництву - посередництву Хри­ста. Вона моделює нас не за своїм, а за Його взірцем, творячи нас за Його образом і подобою. Марія існує не заради самої себе, Вона завжди живе і діє заради свого Сина.

 Віддання себе Марії у виключну власність

 Серед різноманітних марійних набоженств найдо­сконалішим і таким, що приносить найкращі плоди, є віддання себе Матері Христа у виключну власність, не­волю любові. Жертвування, яке становить акт цілко­витого самовіддання, може звершуватися тільки Богу, нашому Отцю. Від Нього залежить також акт віддання себе Марії - з огляду на особливий зв'язок, який єднає її з Особами Пресвятої Трійці. Це єдиний випадок людського віддання, який не тільки не ображає батьківської любові Отця, а й бажаний Йому і залишений усім у заповіті Ісуса.

 Прийняти Марію в себе в акті жертвування їй - це особисте зобов'язання. Це означає цілковито віддати­ся служінню їй, що не зводиться до читання певної молитви чи складання певних знаків пошани у визначе­них обставинах, а охоплює все життя людини, як внут­рішнє, так і зовнішнє. Такої позиції ми вчимося у самої Марії. Під час Благовіщення вона відповідає Ангелу: "Ессе ancilla Domini - Ось я Господня слугиня" (Лк. 1, 38). Так Вона віддала всю себе предвічній волі Отця. її жертва цілковита, вона охоплює всю її істоту: фізич­ний, моральний і духовний виміри. Наш акт цілкови­того самовіддання відкриває їй можливість дієво й швидко вести нас дорогами духовного життя, тобто святості. Ці дороги спрямовані у вічність, у тайну пере­живання материнської любові Марії у вічності. Там нічого не закінчується - там усе тільки починається.

 З власної ініціативи ніхто не може віддатися Мате­рі Ісуса в цілковиту власність. Такий акт вимагає свідомого та всеохопного самозречення заради Неї, щоб Вона могла розпоряджатися нами й нашими за­слугами. Отож такий акт передбачає спеціальну благо­дать Святого Духа, бо ж Марія є Його власністю, Його Святинею. Отець Михаїл від св. Августина, кармеліт­ський маріолог, пояснює це так: "Без заполонення і дії Святого Духа душа може жити в присутності Марії й любити її розумною, серйозною любов'ю. Однак тут ніколи не настане простої й дитячої любові, і навіть як­би душа цього прагнула, вона не зможе діяти, спираю­чись на ці риси. Така поведінка була б для неї штучна й неприродна. Тим часом під натхненням Святого Духа така любов з'являється спонтанно й плине зсередини душі без усякої штучності, бо плине з того ж Духа, Який, проживаючи в ній, діє різними способами згідно із своїми замірами, коли хоче і як хоче".

 Промовисте свідчення цього внутрішнього заполонення Марією, яке спирається на особистий досвід, да­ла блаженна Єлизавета від Пресвятої Трійці, боса кармеліт­ка. На свято Матері Божої з Гори Кармель вона пише до своєї рідної сестри Гіти: "Я плачу від радості, коли думаю про Божу Матір, погідну й світлу, і радію її красі як дитина, яка любить свою Матір. Мій внутріш­ній потяг до Неї є такий великий; Вона стала Царицею і Сторожею мого неба й твого неба". Свята Тереза з Лізьє передасть цю тайну одним коротким реченням: "У той рік, коли я стала "її дитиною...". Вона теж пере­жила це особливе заполонення Марією й увічнила йо­го у пречудовій молитовній поемі з назвою: "Чому лю­блю Тебе, Маріє?". Розважаючи над життям Марії, Те­реза висловлює виняткову духовну близькість з Нею. Свою поему вона завершує словами: "Зараз біля Твоїх ніг хочу співати гімн радості: чому люблю тебе, Мати? - Бо я ж твоя дитина!"9.

 Отож, коли ми відчуваємо у своєму серці натхнен­ня, щоб звершити такий акт, це означає, що Ісус простягає нам руку з одним із найкращих дарів, який може отримати людина у своєму житті. Було б великою втратою цей дар відкинути.

 Акт цілковитого віддання себе Марії є актом гли­бокої покори, бо в ньому виявляється правда, що я сам по собі ніхто і нічого доброго зробити не можу. Але во­дночас цей акт дає можливість отримати найкращі плоди життєвого покликання.

 

II. ПІД ЗНАКОМ МАРІЙНОЇ ШАТИ

 Багатство нашого єства ми виражаємо через мате­ріальний світ. Ми потребуємо його не тільки для під­тримання життя, а й для того, щоб говорити про духов­ні справи. Завдяки деяким предметам, а передовсім елементам природного світу, які стають для нас знаками, ми можемо виражати те, чого не годні передати словами: пізнання людського духу, настрої, почуття. Ми вчимося цього мистецтва від самого Бога. Супро­воджуючи людей в їхній дорозі до вічності, Бог вико­ристовував і продовжує використовувати символи й знаки, щоб говорити про Свою любов до людини. Піс­ля вбивства Авеля Він позначає Каїна таємничим зна­ком, щоб ніхто в помсті не забрав йому життя. У знаку райдуги Бог уклав з Ноєм завіт миру. Кивот Господ­нього союзу став знаком Його батьківської присутнос­ті у спільноті Ізраїлю. Пояснюючи через пророків, на­скільки дорога Йому кожна людина, Він посилається на стосунки між земними батьком і сином. Ісус Хрис­тос став для нас найкращим знаком Його батьківської любові. Коли Ісус прийняв нашу людську природу, щоб звершити справу спасіння й виясняти нам справи Божого Царства та його розвиток у серці людини, Він невпинно посилався на світ природи, а хліб і вино, які в кожній Євхаристії перетворюються на Його тіло і Кров, вибрав знаками своєї святої і дійсної присутнос­ті серед нас.

 Має свої знаки й Марія. Деякі з них, описуючи її, допомагають нам наблизитися до великих таємниць її особи. Наприклад, лілія символізує її дівочу цнотли­вість, яку вона зберегла до, під час і після народження Ісуса. Червона троянда говорить нам про її виняткову святість, яка перевищує святість ангелів і блаженних у Небі, а також промовляє про мучеництво її Непороч­ного Серця. Досить звернутися до тексту Лоретанської Літанії, щоб переконатися, скількома символами вірні прагнуть передати тайну її життя.

 Інші знаки, як розарій чи скапулярій, упроваджу­ють нас на дорогу наслідування. Вони запрошують нас розпочати працю над тим, щоб у щоденному житті йти за взірцем її життя, поведінки, а над усе - беззастереж­но полюбити волю Отця.

 Знак скапулярію

 Скапулярій, що його члени багатьох чернечих ро­дин носять нині як верхню частину чернечої ряси, по­ходить від фартуха, який надівали під час роботи, щоб не забруднити одяг. Фартух напинали через голову: одна його частина спадала на плечі, а друга - на груди. Латинське слово scapulae означає "плечові лопатки, плечі", а ще "спина" та "верхня частина".

 Історія скапулярію як знаку Марії і пов'язаного з ним набоженства походить від акту ввірення карме­літів Марії. На початку Орден Кармелітів, який виник у Палестині на зламі XII - ХНІ ст., але внаслідок пере­слідувань мусульман мусив перебратися до Європи,  зазнавав великих труднощів. Маловідомий у новому середовищі, цей орден видавався іншим спільнотам конкурентом у душпастирській праці, з недовірою ставилася до нього і церковна ієрархія, котра на якийсь час заборонила кармелітам приймати нових кандида­тів. Орден опинився перед реальною загрозою ліквіда­ції. За таких обставин побожний генерал ордену анг­лійський кармеліт Симон Сток згуртовує своїх братів і постановляє ввірити орден Марії. Він просить, щоб Вона зберегла орден, який присвячений їй і який має її ім'я у своїй назві - Брати Пресвятої Діви Марії з Го­ри Кармель, наділивши його якоюсь благодаттю. Си­мон Сток просить Марію, щоб орден повністю визнали в Церкві й окреслили його місце у церковній спільноті.

 Кармелітська традиція повідомляє, що св. Симон наполегливо молився до Матері Ісуса словами анти­фону "Flos Carmeli - Квітко Кармелю". Марія відпо­віла святому, об'явившись йому в ніч з 15 на 16 липня 1251 р. в оточенні ангелів. Показавши на його скапу­лярій, Божа Матір установила його знаком Своєї ма­теринської опіки: "Це буде привілей для тебе і всіх кармелітів. Хто в ньому помре, той не спізнає вічного вогню".

 На картинах, де змальовано візію св. Симона, що їх можна побачити в кармелітських костелах, часто пока­зано, як Марія тримає скапулярій у долонях. Це має наводити на думку, що Вона приносить цей дар з Неба і вручає побожному генералові. Традиція такого зобра­ження візії виникла не одразу, а значно пізніше і відби­ває ті труднощі, з якими мусило боротися скапулярне набоженство. Перед лицем сумнівів, які виникли в деяких академічних колах, чи напевно Марія об'явилася Симонові Стоку й установила скапулярій своїм зна­ком, кармелітська іконографія, вміщуючи його в руці Матері Ісуса, підкреслювала надприродний характер скапулярію та пов'язаного з ним набоженства. Цей "людський" елемент скапулярної традиції, який праг­нув у добрій вірі "допомогти" Марії в захисті її знаку, однак нічим не применшує краси і благодатей, пов'яза­них з набоженством, і не змінює того факту, що, як ви­разно говорять найдавніші перекази, Марія вказала на скапулярій, а не принесла його.

 Набоженство св. Скапулярію, яке спочатку запро­вадили в церковну практику кармелітських спільнот, хутко поширилося серед мирян і духовенства, королів та їхніх підданих, багатих і бідних, простих і вчених. Пропагування марійного культу в знаку скапулярію стало частиною місії ордену, завдяки якій він не тільки встояв у непевні часи, а й через постаті трьох Учителів Церкви - св. Терези Авільської, св. Івана від Хреста та св. Терези від Дитяти Ісуса - приніс чудові плоди містичного пізнання Бога.

 Скапулярій у вченні Учительства Католицької Церкви

 За велінням Божого Провидіння скапулярне об'яв­лення стало нагодою для виникнення в Церкві гарної нової форми марійного набоженства, яке має за солід­ну доктринальну підставу істину про духовне мате­ринство Марії. Джерелом цієї традиції є приватне об'явлення, прийняття якого не є необхідним для спа­сіння. Але ця подія збагачує нашу віру, допомагає нам сягнути глибини правди, що всі ті, хто вшановує Ма­рію, спізнають її опіки за життя, а особливо в годину смерті. Носячи скапулярій, ми визнаємо те, у що вірує кожен католик, коли молиться словами молитви "Радуйся, Маріє": "Молися за нас, грішних, нині й у го­дину смерті нашої".

 Набоженство св. Скапулярію є одним із шляхів, які провадять до Ісуса через Марію. На цій дорозі Орден Кармелітів визнає свою віру в духовне материнство Марії і через знак скапулярію передає її іншим. Бачачи багатство духовних плодів у житті вірних, які йдуть до Бога за допомогою скапулярію, Католицька Церква за­рахувала його до сакраменталіїв і затвердила пов'язане з ним набоженство.

 Чому скапулярій належить до сакраменталіїв? Сакраменталії - це обрані й освячені Католицькою Церк­вою предмети, а також благословення і молитви, які є носіями благодаті. Завдяки їм майже кожна життєва подія відповідно налаштованого вірного стає освячена благодаттю, яка плине з тайни Страждань, Смерті й Воскресіння Христа. До сакраменталіїв належать, на­приклад, молитва "Ангел Господній", Розарій, Хресна Дорога, читання Святого Письма і медитація над Сло­вом Божим, круцифікс (розп'яття), ікони Христа, Пресвятої Діви Марії і святих, освячені медальйони, а також освячена вода. Дієвість цих знаків і молитов не автоматична, вона залежить од віри й ревності христи­ян. Ікона Ісуса на стіні чи скапулярій на шиї самі по со­бі недодадуть нам благодаті. Ще потрібно, щоб людина терпляче працювала над собою і з любов'ю та милосер­дям ставилася до ближніх. Надаючи скапулярію ранг сакраменталію, Церква передає його всім вірним як знак християнської віри і як знак Марії.

 Благодаті, пов'язані з набоженством Святого Скапулярію

 Визнаючи скапулярій знаком Марії, Католицька Церква, у згоді з оповіддю традиції про об'явлення св. Симона Стока, пов'язала цей знак з двома головними благодатями, так званими привілеями скапулярію: перша - скапулярій гарантує особливу опіку Пресвя­тої Діви Марії у важких і небезпечних обставинах зем­ного життя; друга - в знаку скапулярію Марія обіцяла щасливу смерть і вбереження од вічної кари.

 Наприкінці XV ст. до цих благодатей додали так званий суботній привілей, в якому виражається віра побожного люду в те, що Мати Ісуса швидко - бо в пер­шу суботу по смерті - рятує з чистилища тих, хто за життя дотримувався набоженства св. Скапулярію. Па­па Пій XII у листі (1950) до генеральних настоятелів босих кармелітів і кармелітів давньої обсерванції (від лат. obsersantis - який точно виконує, дотримується) так висловився про суботній привілей: "Мабуть, Найніжніша Мати неодмінно зробить, щоб її діти, які очи­щаються від провин у чистилищі, якомога швидше за її заступництвом перед Богом дісталися до небесної Віт­чизни за допомогою отого переказу, який зветься субо­тній привілей". Ми звемо Марію Матір'ю Церкви, і не тільки тієї, яка тріумфує в Небі й бореться на землі, а й тієї, яка очищується в чистилищі. Якщо Вона приходить до нас і підтримує нас багатьма благодатями в дорозі до віч­ності, то, напевно, піклується також і про Своїх дітей, котрі сплачують свої борги перед Божою справедли­вістю у вогні чистилища, вділяючи їм багато благо­датей.

 В історії занадто магічне й поверхове ставлення до традиції суботнього привілею і пов'язаних із скапулярієм благодатей стало причиною перекручення суті на­боженства: якнайдосконаліше наслідувати в житті Ма­рію, а через це отримати від Неї обіцяні благодаті. Час­то надто велику увагу приділяють благодатям, забува­ючи про життєву позицію, від якої вони залежать.

 Конгрегація Божого Культу і Дисципліни Таїнств, затверджуючи 5 січня 1996 року оновлений "Обряд освячення і надівання Скапулярію Пресвятої Діви Ма­рії з Гори Кармель", не заперечувала проти традиції суботнього привілею, залишаючи його розважливій турботі всіх відповідальних за розвиток набоженства св. Скапулярію і його доктринальну чистоту.

 Прийняття скапулярію прилучає нас до родини Ордену Кармелітів. Для тих, хто дотримується цього набоженства, це додаткова благодать, бо вони мають свою частку в усіх духовних дібрах ордену, тобто у від­пустах (індульгенціях), заслугах його святих і блажен­них, Службах Божих, молитвах, умертвіннях плоті, постах тощо.

  Обов'язки, або як отримати благодаті, пов'язані з набоженством

 Набоженство св. Скапулярію, як і кожне інше марійне набоженство, схвалене Католицькою Церквою і складається з двох частин. Перша - це благодать, якою Марія хоче нас обдарувати, а друга - це наша співпра­ця з благодаттю. Марія дає нам благодать, а ми мусимо розпочати співпрацювати з нею. Без цієї другої умови приписувані скапулярію благодаті будуть даремні. Бог може нас створити без нашої допомоги, але не може нас спасти без співпраці з нами. Так само й Марія. Во­на приходить з благодаттю й хоче дати її серцю люди­ни, але Вона не може цього зробити без співпраці з на­шого боку.

 Свідома співпраця з Марією у знаку скапулярію вводить нас у реальність духовної формації. Бачачи на­шу відкритість і щиру готовність прийняти її материн­ську любов, Мати Ісуса перебирає на себе ініціативу, стаючи вчителькою і надійним провідником. Відтак духовний поступ відданої їй людини набирає динаміз­му і приносить плоди. Тут ми можемо говорити про школу Марії, де наше прагнення до святості набирає реальних форм, маючи особливо гарну огранку.

 Наслідувати Марію

 Набоженство св. Скапулярію має своєю серцеви­ною наслідування Матері Ісуса. Не наміри, не слова, не запевнення і заяви, а життєва позиція людини свідчить про справжнє переживання набоженства. Картаючи Своїх учнів, Ісус пояснював, що не ті, хто кличе: "Господи, Господи!" - а ті, хто чинить волю Отця, матимуть спасіння (пор. Лк. 13, 25-29). Будуть і такі, хто згадає: "Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав нас на майданах наших" (13, 26), - та Господь їм відповість: "Геть від Мене всі ви, що чините неправду" (13,27).

 У нашому ставленні до Марії може бути й так, що ми вимовляємо її ім'я, кличемо її, коли Вона нам по­трібна, кажучи, що ми її дуже любимо. Однак, якщо уважніше придивитися, важко знайти щось таке, в чо­му наша щоденність хоча б трохи була схожа на її зем­не життя.

 Наслідування Марії в знаку скапулярію - це пере­довсім її дар. Скапулярій - це запрошення щоразу більше ввіряти себе її материнському серцю. Насліду­вання починається ввіренням себе, бо своїми власни­ми силами ми нічого доброго вчинити не можемо. На­ша дорога до Бога, яка спирається тільки на власні зу­силля, дає мало плодів. Натомість ввірення відкриває перед нами можливість швидше й дієвіше долати до­роги духовного розвитку. У знаку скапулярію Марія, як Мати, приносить нам незбагненну благодать і через неї допомагає осягти багато духовних дібр, серед яких найбільшим є її обіцянка вберегти нас од вічної кари. Внутрішню впевненість, що людина щасливо пересту­пить поріг вічності, дає не саме носіння скапулярію, а наслідування Матері Ісуса в щоденному житті. Якщо у скапулярії вбачають магічний знак, завдяки якому мо­жна автоматично забезпечити собі спасіння, то це не має нічого спільного з правдивим набоженством, а є тільки шкідливим забобоном.

 Скапулярій - знак християнської віри і знак Марії - не якийсь магічний талісман, що має нас охороняти, або автоматичний гарант нашого спасіння, вигадана причина, щоб не жити згідно з вимогами християнсь­кого життя: мовляв, Марія сама все за мене зробить. Якщо до набоженства св. Скапулярію ставитися сер­йозно, то треба від себе вимагати співпраці з Тією, Якій ми себе ввіряємо.

 Нашою відповіддю на дар скапулярію є добра воля і зусилля, щоб прийняти до свого серця особу Марії, а через вірне наслідування її отримати благодать, яку Вона приносить. Скапулярій не розв'яже відразу чу­десним чином усіх наших життєвих проблем. До цього веде інша дорога. У знаку скапулярію Божа Матір при­ходить до конкретної людини з даром знання про неї саму, щоб допомагати їй - через щоразу глибше пізнання себе - у звільненні від різних ран і комплек­сів. Звільняючи людину від них, Марія робить її внут­рішньо вільною, а через це - щоразу ближчою до волі Отця і таємниці Божого дитинства.

 Підсумовуючи, треба сказати, що співпраця з Ма­рією у знаку скапулярію є вираженням певної жит­тєвої позиції: це частіше, ніж звичайно, думання про Неї і молитовна розмова з Нею. Не можна твердити, що ми когось любимо, якщо думаємо про цю людину тільки час од часу і тільки тоді, коли нам від неї щось треба. Співпраця з Марією - це й регулярне ввірення себе Марії з нашої доброї волі, і наслідування її в що­денному житті - особистому, сімейному і професійно­му. Щоб наслідувати Марію, треба мати велику терп­лячість. Марії відомі слабкості людської натури, тому Вона передовсім чекає від нас добрих намірів і щоденної праці. Марія, як добра Мати, знає, що вдосконален­ня настає з часом.

 Постійно носити її знак

 Постійне носіння скапулярію - чи то полотняного, чи медальйона - це не данина моді. Мати на собі знак Марії і розуміти його глибокий сенс означає, по-пер­ше, належати до Неї в родині Кармелю і щоденно жити тими цінностями, які близькі її Непорочному Серцю: покорою, цнотою згідно із своїм сімейним станом, до­вірою до Провидіння Божого, а також Божою волею в різних обставинах щоденного життя.

 Скапулярій, який я ношу на шиї, є ніби моїм особи­стим підписом, що виражає згоду прийняти Матір Ісуса в дім мого серця і в моє життя. Скапулярій є моїм свідченням, що моя духовність має особливу марійну рису. Скапулярій - це також свідчення перед сатаною, який, мавпуючи Божі речі, вимагає від своїх прихиль­ників найрізноманітніших символів чи знаків належ­ності до його царства. Бачачи скапулярій на шиї якоїсь людини, сатана знає, що, розпочинаючи проти неї бо­ротьбу, розставляючи на неї тенета спокус, він стає пе­ред силою Тієї, яка чавить його голову своєю покорою. Якщо говорити про духовну боротьбу з ворогом нашо­го спасіння, то скапулярій тут є надзвичайно важли­вим козирем.

 Недосконалій людині, схильній забувати, скапу­лярій нагадує про звершене ввірення. Знову і знову "відкриваючи" на собі скапулярій, ми легше набува­ємо звички частіше думати про Марію і звертатися до Неї.

 Усвідомлення, що ми маємо його на шиї, особливо якщо нас охопить настирлива спокуса чи спіткає важ­ка хвилина, чи доведеться приймати важливе рішення, допомагає відчути її присутність, пробуджуючи в сер­ці більшу стійкість і відвагу протистояти труднощам. Коли з Лева XI, щойно обраного Папою, прислужник, надіваючи на нього новий одяг, хотів зняти його скапу­лярій, Папа сказав: "Relinque apud mе Маrіаm, nе mе derelinquat Maria - Залиш при мені Марію, щоб Вона мене не покинула".

 Дбати про благо всіх людей

 Ті, хто практикує набоженство св. Скапулярію, не повинні замикатися в колі своїх особистих справ, а, як Марія, повинні помічати довкола себе інших людей та їхні проблеми. Вони повинні наслідувати її турботу про родичку Єлизавету (пор. Лк. 1, 38-40) і молодят з Канни Галілейської (пор. Ів. 2, 3-5). Разом з тим, хто носить скапулярій, Марія витирає сльози стражден­ним, охороняє невинних дітей, захищає святу віру в серцях молоді, випрошує для сімей мир, взаємну любов та жертовний дух.

 Одягнуті в скапулярій, християни стають ніби очи­ма, руками й ногами Марії, завдяки їм Вона може ді­йти до всіх нужденних. її допомога не обмежується ли­ше материнським почуттям любові до нас, а є завжди конкретною та дієвою. Ті, хто віддав себе Марії, повин­ні чинити так само, як Вона. Вони тільки тоді стануть її справжніми духовними синами й дочками, коли при­ймуть усі обов'язки, які накладає на них скапулярій як в особистому, так і в громадському житті; коли разом з Нею протистоятимуть злу і робитимуть усе для того, щоб люди визнали її своєю Царицею, Царицею сімей і Царицею людей різних професій.

 Прийняти скапулярій з рук священика

 Освятити і надіти скапулярій може кожен свяще­ник кармеліт чи священик, який належить до іншого ордену чи згромадження, або дієцезіальний священик, аби він зробив це згідно із встановленою Церквою свя­тою формулою.

 Читати призначену молитву

 По закінченні обряду, під час якого вірний приймає скапулярій, священик доручає йому читати одну з марійних молитов. Найчастіше це антифон "Під Твій за­хист", молитва "Радуйся, Маріє" або кількаразово по­вторюваний піднесений акт: "Мати Божа Святого Скапулярію, молися за нас!".

 

 Скапулярій - одяг Марії

Скапулярій ще популярно звуть одягом Марії. Ко­ли священик надягне нам його на шию, то перед нами ніби відкриється світ надзвичайно багатої і чудової си­мволіки. Частина скапулярію, яка спадає на плечі, по­казує, що "всі труди, переживання і хрести ми повинні переносити під опікою Марії і бути слухняні Божій во­лі, як Вона"; а та частина, яку ми носимо на грудях, на­гадує, що наше серце "має битися для Бога і ближніх, Щоб ми з любов'ю відверталися від земних уподобань і за посередництвом Марії пов'язували своє життя з віч­ними дібрами".

 Убратися в шати Марії є вираженням глибокої та­ємниці, яка уявлює те, що найгарніше в людських сто­сунках чи в стосунках між людиною і Богом. Уже в Старому Завіті плащ був символом Божих добродійств, опіки Провидіння та сили, вділеної вибраній людині; він, наприклад, відкривав їй велич батьківсь­кої любові. Після первородного гріха прабатьків, як ба­чимо, Бог перший почав піклуватися про їхню долю: "Та й зробив Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх" (Бут, 3, 21). На доказ особливої батьківсь­кої любові патріарх Яків убрав свого сина Йосифа в шату з довгими рукавами. Йонатан обдаровує Давида своїм верхнім одягом, що символізувало його велику дружбу (1 Сам. 18, 4). Коли пророк Ілля йде до Неба, він залишає свій плащ Єлисею, тим самим передаючи йому Божу силу і свого духа (пор. 2 Цар. 2. 14).

 Одягтися в нові шати означає очиститись від гріхів. Ось первосвященик Ісус стоїть перед Богом у брудній одежі, яка символізує його провини, а сатана стоїть праворуч від нього, щоб звинуватити його. Тоді Ангел зняв з Ісуса одежу його провини і вдягнув його "у свят­кову одежу" (Зах. З, 1-4), яка показувала, що Ісусове серце знову стало чисте.

 У стародавньому Римі побутував такий промовис­тий звичай: надіти новий одяг означало посісти нове становище. Коли імператор привласнював якийсь бу­динок чи хотів показати, що він опікується ним, то вішав назовні свої шати. Відтак за будинком закріплю­валися певні права і він був під особливою протекцією імператора та його двору.

 Св. Павло у Посланні до ефесян (6, 13-17) докладно описує духовний одяг-зброю, в яку мусить одягтися справжній воігн Христа, якщо він хоче вистояти в боро­тьбі й не піддатися супротивнику. Це від неї залежить доля духовних борінь. Апостол також багато разів представляє життя в Ісусі як одягання в Нього (Рим. 13,14; Гал. З, 27).

 Одягання скапулярію подібне до наведених і схо­жих на них образів. Одягаючи нас у Свою одежу, Ма­рія виражає глибину материнської любові до Божих дітей, які подорожують земним життям. У труді на­слідування її в цьому знаку Вона допомагає успішно скидати одежу гріха "старої людини", що живе в нас. Марія сповіщає, що відтак той, хто носить її скапуля-рій, стає її власністю, стає в її очах кимось дорогим, бо прийняв дар її духовного материнства. Вона одягає нас у скапулярій, як у духовну зброю, завдяки якій ми мо­жемо успішно боротися з гріхом. Марія підтверджує, що якимсь незбагненним для нас чином таємниця зем­ної і вічної долі людини ніби запечатана в її серці. А чи можна знайти безпечніше для себе місце, поки ми не спочинемо в Серці Отця?

 

Поради і практичні вказівки

 Для всіх тих, хто приймає скапулярій Марії і при­єднується до життя кармелітської родини, пропонуємо кілька порад і вказівок, які, напевно, допоможуть плід­но переживати набоженство.

 Полотняний скапулярій і медальйон св. Скапуля­рію мають однакову духовну цінність. Хоч приймають до кармелітської родини через знак полотняного ска­пулярію (два коричневі суконні клаптики, з'єднані двома тасьмами), та згодом, якщо хтось вважатиме за потрібне, його можна замінити медальйоном. Це вже можна зробити самому. Традиційний скапулярій та медальйон (його носіння дозволив Папа Пій X у 1910 р.) повинні мати з одного боку зображення Пре­святого Серця Ісуса, а з другого - образ Матері Божої із скапулярієм у руці.

 Той, хто приймає скапулярій, обирає, в якій формі виявиться його належність до родини Кармелю: чи стане він членом законно заснованих братств св. Скапулярію, що існують при деяких кармелітських монас­тирях і парафіях, чи вступить до Родини Святого Скапулярію, яка не зобов'язує до організаційного об'єд­нання.

 Приймають скапулярій від священика тільки один раз. Якщо наш полотняний скапулярій зноситься або якщо ми загубимо медальйон, то треба знайти новий і самостійно надіти його на шию. Освячення нового скапулярію не вимагається. Проте, якщо ми цього хо­чемо, то освятити скапулярій може кожен священик.

 Не можна приймати скапулярій заочно, виняток становлять тільки тяжкохворі, солдати чи в'язні. їм можна переслати освячений скапулярій, щоб вони на­дягли його на шию і стали дотримуватись набоженства. Коли зникнуть перешкоди, вони повинні наново при­йняти скапулярій уже з рук священика.

 Зношений полотняний скапулярій найкраще спа­лити. Його не можна викидати на смітник, бо це свід­чило б про неповагу до цього знаку і неповагу до Тієї, від Якої ми його отримали.

 Якщо хтось, хто прийняв скапулярій, тривалий час його не носив - чи то забув чи занедбав, він не мусить знову отримувати його від священика. Досить, що він сам його надягне, шкодуючи за занедбання, і знову ста­не дотримувати набоженства.

 Коли ж хтось відкине скапулярій презирливо, а по­тім захоче знову повернутися до набоженства, він по­винен отримати цей знак від священика.

 Апостольська Столиця не бачить перешкод для то­го, щоб надягати скапулярій малим дітям, однак ра­дить, щоб вони вже були в свідомому віці, щоб могли зрозуміти основні істини віри. Знаючи, хто така Марія, вони матимуть більше користі від дару її материнської любові.

 Скапулярій найкраще носити на шиї. Найчастіше вірні делікатно ховають його під одягом. Не задоволь­няє вимог набоженства той, хто, наприклад, вішає його вдома на стіні. Велич благодатей, уділених Марією в цьому знаку, зобов'язує нас носити його гідно.

 

III. ІСУС ХРИСТОС - МЕТА ФОРМАЦІЇ СВЯТОГО СКАПУЛЯРІЮ

 Марійна формація в знаку св. Скапулярію існує не сама по собі. У центрі її - постать Ісуса Христа, на що виразно вказують слова молитви, яку читає священик, надіваючи скапулярій: "Носи цей символ як виражен­ня пам'яті про Марію. Вона супроводжує тебе щодня, коли ти працюєш над тим, щоб духовно одягтися в Христа і являти Його як Того, Хто живе в тобі..."

 Отож усе, що стосується духовного зростання в школі Марії, веде до Ісуса і зосереджене довкола Ньо­го. Марія пригортає нас до себе не заради своєї слави, а щоб у своєму серці краще з'єднати нас із Сином.

 Найбільшим скарбом Непорочного Серця Марії є її Син Ісус. Вона бачить усе через Нього. її Серце било­ся під час земного життя тільки заради Нього і в тому самому ритмі б'ється у вічності. Коли Марія дивиться на людину, найперше її увагу привертає образ Сина в людській душі. Під хрестом Вона отримала від Нього всіх людей, ставши їхньою духовною Матір'ю. Якщо людина віддає їй себе і своє серце, то на доказ вдячнос­ті за цей акт прийняття її материнської любові вона отримує Непорочне Серце Марії, а в ньому - Ісуса.

 Марійна формація у знаку св. Скапулярію завжди матиме на меті християнську досконалість, у якій через регулярне сакраментальне життя, особливо через Таїнства Примирення та Євхаристії, людина стає схо­жою на Ісуса, для Якого, в Якому і через Якого Бог Отець усе створив (пор. Рим. 11, 36), а також отримує особливу благодать наслідування Марії. Набоженство св. Скапулярію ніколи не може втратити цієї основної орієнтації духовного розвитку, зосередженого на особі Христа. Інакше воно стане різновидом шкідливого за­бобону, "відпаде від благодаті" (пор. Гал. 5,4), гублячи знамено католицького марійного набоженства.

 

IV. ДУХОВНА ФОРМАЦІЯ У ЗНАКУ СВЯТОГО СКАПУЛЯРІЮ

 Набоженство св. Скапулярію не пропонує якоїсь загальної, туманної й невизначеної духовної формації. Воно не обмежується читанням марійних молитов і па­сивним чеканням, коли ж Марія щось зробить у моєму житті. Скапулярій - це знак конкретного способу жит­тя, коли людина свідомо й добровільно стає на шлях, сходжений Матір'ю Ісуса, і постановляє її наслідувати. Наважуючись подорожувати цієї дорогою, маючи доб­рі наміри й витривалість, людина отримує від Святого Духа внутрішнє переконання, що цей шлях допрова­дить її до самого Серця Ісуса.

 Кармелітська формація

 Той, хто приймає скапулярій, стає членом карме­літської родини. Так він отримує запрошення ознайо­митися на практиці з її духовністю і місією, а водночас відповідно до свого сімейного стану, тобто в умовах, які можливі в даному конкретному разі, відчувати свою єдність з Кармелем, брати участь у його літургії, поглиблювати його духовність, жити його ідеалом та історією, молитися і співпрацювати з орденом, щоб через вірність власному покликанню являти світові Марію. Людина має  розпочати різні добровільні умертвіння тіла в кармелітському дусі, а також бути причетною до його місії: бути в світі знаком з'єднання з Богом.

 Марійна формація

 Скапулярій є знаком любові Марії. Її любов вима­гає взаємності в нашому житті. Як виховує нас Марія і як ми повинні жити, щоб у набоженстві до св. Скапулярію отримати духовну схожість на її Сина?

 До родинних стосунків із Пресвятою Трійцею

 Духовне життя людини, яка запросила до себе Ма­рію, стає безпосередньо наближене до таємниці Божо­го отцівства. Бо Мати Ісуса з'єднана з Триособовим Богом як ніхто. Вона - Його перша й найкраща дочка. Бог не відмовляє їй ні в чому, бо її прагнення і прохан­ня досконало поєднані й цілковито відповідають Його прагненням і присудам. Марія не має на собі й тіні гріха, а Боже материнство прилучає її до життя Пре­святої Трійці. Відтак Вона поєднує в собі віддану особу з Отцем, Сином і Святим Духом, Який у ній живе.

 Під материнським оком Марії й ми вчимося диви­тися на Бога як на Отця. Ми поступово входимо в тай­ну родини Пресвятої Трійці. Людина має розумові знання про це, вона знає, що Бог є Отець. Але тут ідеть­ся про переживання цієї істини у своєму серці. Від пе­реживання якоїсь тайни розумом до життя з нею в сер­ці - довга дорога. Ніхто з нас не годен пережити серцем цієї таємниці без присутності Марії, а покликання до участі в житті Бога є першим і найкращим покликан­ням людства.

 Бог сам відкриває перед людиною Своє лице Отця. Він перший подбав про долю наших прабатьків після того, як вони згрішили. Він явився як Отець, Який одягнув Своїх дітей. Зворушливі слова про своє бать­ківство Бог промовив через пророків. Вустами Осії Він пояснює: "Я самий, я вчив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то Я доглядав їх. Я притягав їх людяними мотузками, - поворозами любо­ві. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти" (Ос. 11, 3-4). Отець, який пригортає дитину й годує її. Це ж бо Він є материнською любов'ю, і Він створив любов ма­тері. Вустами псалмоспівця каже: "Господь хоронити­ме його й живитиме його (...) Господь підтримає його, недужого, на ложі: увесь біль його відніме в його неду­зі" (Пс. 41, 3-4). Отець, який опікується хворою дити­ною. Коли Сіон жаліється: "Господь мене покинув, за­був мене Владика мій", - Він відповідає: "Невже ж за­буде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, Я тебе не забуду. Глянь! Я записав тебе в себе на долонях" (Іс. 49,14-15). Отець, Який невтомно глядить за дитям, чуйність яко­го незрівнянно більша від чуйності земної матері.

 Найкраще тайну свого батьківства Бог передав че­рез Ісуса, Якого Він народжує предвічно. Ісус учить нас звертатися до Бога словом" Авва". Цей вислів нале­жить до дитячої мови. Це зменшена форма, яку в укра­їнській мові можна передати словом "Тату". Ісус, моля­чись до Отця, саме так передає почуття, якими жило Його людське серце. Бог Отець, Тато, який одягає, який схиляється, бере на руки й годує, який притуляє до своєї щоки, який поправляє постіль під час хвороби, очі якого стежать за дитиною чуйніше, ніж материнсь­кі, - це тайна, до відкриття якої людина була покликана, і в цьому їй невтомно допомагає Марія.

 Пізнати Бога як свого Отця - це відкрити своє по­ходження, посісти належне місце в житті, спізнати, що людина не живе в порожнечі, а її щоденне життя є ве­ликим даром для інших. Пізнати свої предвічні корені в Серці Отця - це спізнати глибокий мир у своєму сер­ці; мир, який триває попри всі труднощі. Цей мир дає відчуття належності, якого не може подарувати світ, бо ж не він нас народив. Коли я належу до Родини Отця, я маю сенс існування, я впевнений у завтрашньому дні, у мене є вічна перспектива, яка не проминає, хоч би про­минув світ. Цей глибокий внутрішній мир, який вирос­тає з переживання тайни Божого батьківства, є най­більшим даром. Марія, Яка вже вповні живе родинни­ми стосунками в лоні Пресвятої Трійці, вводить відда­них їй осіб у переживання серцем цих стосунків. Такі люди "привласнюють" їх собі та живуть ними актив­ніше, досконаліше й плідніше, ніж ті, хто сподівається тільки на власні сили.

 Прийняття щоденного хреста

 Переживання щоденного життя з Марією не звіль­няє нас від хреста й людської слабкості, а навпаки, при­лучає до містерії страждань її Сина. Однак будь-які випробування, пов'язані з духовним розвитком, ми проходимо з Нею спокійніше, швидше й лагідніше. Марія вчить нас бути відкритими перед стражданнями без огляду на те, чи ми розуміємо їх чи ні.

 Упроваджуючи св. Фаустину Ковальську в тайну Свого хреста, Ісус явив їй промовистий образ, який Свята описала так: "Тоді я побачила Господа Ісуса, прибитого до хреста. Коли Ісус на ньому висів, я поба­чила шерег розіп'ятих душ, таких, як Ісус. І побачила третій шерег душ і другий шерег душ. Другий шерег не був прибитий до хреста, але душі тримали міцно хрест у руці; а третій шерег душ не був ані розп'ятий, ані не тримав у руці міцно хреста, але ті душі волочили хрест за собою й були незадоволені. Тоді Ісус сказав мені: "Бачиш ті душі, які схожі у стражданнях і презирстві на Мене, вони будуть схожі й у славі на Мене; а ті, котрі менше схожі на Мене у стражданні й презирстві, будуть менше схожі на Мене у славі".

 Покликанням кожного з нас є прагнути бути схо­жим на Христа, Який цілковито віддав Себе в жертву. Тому й питання про життєвий хрест і про те, як ми йо­го несемо, є питанням головним. Чи я ненароком не волочу цього хреста за собою? Чи, може, міцно його тримаю у своїй руці? Чи, може, дозволяю прибити себе до нього, як Ісус? Це не якесь там питання, бо від мого ставлення до щоденного хреста залежить ступінь сла­ви і вічного щастя в Небі. Кожний із нас має нести вла­сний і дещо інший хрест - предмет змагань і боротьби, інші труднощі, які часом доводиться долати з великим трудом. Однак не всі хрести важкі однаково. Бувають і малі хрести. Проте коли їх багато, коли вони з'єднані між собою, то можуть стати неабияким викликом.

 Власними силами ніхто не засягне в тайну свого хреста, а вже напевно не стане на ту найжаданішу по­зицію - не розтягне на ньому своїх рук. Тут треба позбутися людської мудрості, яка провадить до від­мови й різного роду внутрішніх бунтів перед тайною страждання. Тому Ісус ставить біля нас Марію, при­сутність якої дає нам змогу належно нести свій жит­тєвий хрест. Вона вчить нас належно ставитися до двоякого аспекту нашого життєвого хреста: страж­дання, яке є плодом особистих гріхів, та страждання, якого ми не заслужили.

 У першому випадку Марія впроваджує нас на доро­гу внутрішнього навернення, на дорогу прийняття правди про свою обмеженість, недостатність і недо­сконалість. Марія супроводжує процес щоденного на­вернення, випрошуючи нам світло Святого Духа, щоб ми могли дивитися на земні речі та справи очима Бога, тобто вміли бачити надприродний сенс у всіх подіях, без огляду на те, чи радісні вони, чи болючі.

 У разі безвинного страждання, особливо того, яке супроводжує нас довший час, Марія вчить нас важкого мистецтва єднатися з хрестом її Сина, добровільно бе­ручи на себе безвинні страждання. Придивившись до Неї на сторінках Євангелії, можна завважити таку ха­рактерну річ: Вона говорить у радісні хвилини, ми чу­ємо її голос під час Благовіщення, відвідання Єлизаве­ти, натомість не чуємо жодного її слова під час важкої подорожі до Віфлеєму, втечі до Єгипту і на Хресній дорозі. Чи це не наводить на роздуми? Своїм прикла­дом Марія вчить нас відкриватися перед безневинним стражданням. У першу хвилину такий хрест може породити потрясіння і бунт. Однак коли покірна душа цілковито покладається на Неї і довіряє їй, то Вона вводить її в тайну прийняття такого хреста.

 Тієї хвилини, коли Ісус добровільно взяв свій хрест і дозволив прибити себе до нього, кожен наш, навіть найменший, хрест чи хоча б шляхетна втома стають че­стю. Без єдності нашого хреста з хрестом Ісуса важко зрозуміти життя і слова багатьох свідків хреста, хоча б св. Ігнатія Антіохійського, одного з ранніх мучеників Церкви. Вражають слова його Послання до римлян, де він, зокрема, пише: "Проголошую всім, що я хочу вмер­ти заради Бога, якщо ви мені в цьому не перешкоджа­тимете. Прошу вас утриматися від невчасної доброзич­ливості. Дозвольте мені стати поживою для диких звірів, завдяки яким я дійду до Бога. Я - Божа пшени­ця. Буду перемелений зубами диких звірів, щоб стати чистим хлібом Христа. Просіть за мене Ісуса, щоб че­рез отих звірів я став жертвою для Бога".

 Ісус не накладає на нас такого хреста, який випав на долю св. Ігнатія. Але й той хрест, який кожен з нас має, також вимагає великої мужності й довіри. Щоб його з готовністю прийняти і підняти, Марія випросить нам і зміцнить у наших серцях надію, яка подолає всі труд­нощі. Дух цієї надприродної надії пречудово передає молитва святої Фаустини Ковальської: "Ісусе, дякую Тобі за щоденні малі хрести, за суперечності в моїх на­мірах, за труд спільного життя, за погане тлумачення намірів, за принижування іншими, за неласкаве обхо­дження з нами, за невинні осуди, за слабке здоров'я і вичерпані сили, за зречення власної волі, за знищення свого "я", за невизнання в будь-чому, за розстроєння планів. Дякую Тобі, Ісусе, за внутрішні страждання, за сухість, черствість духу, за тривоги, страхи і невпевне­ність, за темряву і густий внутрішній морок, за спокуси і різні випробування, за терзання, які важко передати, а особливо за ті, в яких нас ніхто не зрозуміє, за годину смерті, за важку боротьбу в ній, за всю її гіркоту. Дякую Тобі, Ісусе, Який спершу випив ту чашу гіркоти, перш ніж подати її мені, але вже не гірку, а присолоджену.

 Переміна дотеперішнього служіння Церкві

 Віддавшись справі наслідування Марії, ми входимо в світ її діяльності, її намірів та її любові. Приязнь з Нею змінює передовсім характер нашої молитви, до якої ми вже стаємо не тільки для того, щоб просити за себе і свої справи, а щоб піддатися її діянню і чекати всього того, що Вона вибрала для нас.

 Під впливом Матері Ісуса змінюється наша діяль­ність і наше служіння Церкві. Жодна людина не має доступу до таємниці найпильніших потреб Церкви й окремих душ. Розпоряджаючись своїми молитвами, заслугами та жертвами на підставі власного, людсько­го відчуття цих потреб, ми часто хибуємо на "духовні інвестиції". Наші жертви, хоч завжди цінні, не дадуть ані нам, ані іншим душам таких плодів і дібр, які могли б дати, якби були складені на найбільші потреби. У школі Марії ми вчимося відмовлятися від свободи роз­поряджатися тим, що ми звемо "нашими заслугами". Відтак їхньою власницею є Мати Божого Сина. Вона залучає їх до тих місць у Церкві та в ті душі, які мають найбільшу нужду і які принесуть найбільше плодів. На порозі вічності людина стане зачарована, коли поба­чить, що їй дається велика небесна фортуна - плоди віддання своїх бідних духовних грошей у власність Марії. Це не означає, що людина не може підносити своїх молитов і складати жертви у різних намірах. Тут ідеться про внутрішню відмову розпоряджатися ними і про віру в те, що все, що сподобається їй з цим зроби­ти, завжди буде краще для Церкви, для душ і, врешті, для Неї самої.

 Марія також зцілює в нас довірену нам Божим Провидінням життєву місію в Церкві. Є справи, навіть великі й такі, що виконуються для Бога, цінність яких людське серце визначає з погляду якості результатів, ефективності впливу, кількості отриманого від них за­доволення, відповідності процесу їхнього здійснення раніше складеному плану. Вони ніколи не будуть згід­ні з Божою думкою, бо насправді служать поживою для серця, яке їх виконує. Серце, яке керується таким ставленням, хворе, і його хвороба об'явиться рано чи пізно у формі якоїсь кризи, хоч, може, людина не одра­зу це усвідомить. Серця таких людей тільки наполови­ну служать Богу. Вони служать передовсім спокусі ак­тивності та її плодам.

 У школі Марії народжуються часом великі, а часом малопомітні справи, які людське серце виконує з по­чуттям місії та покликання, справи, побудовані на довірі до Бога, чиїх батьківських руках - усе, зокрема їхні плоди. З таким ставленням наших сердець Марія хоче керувати життєвою місією кожного з нас. Вона вчить бачити Бога також у досвіді слабкості, де вдоско­налюється сила й дієвість (пор. 2 Кор. 12, 9), у досвіді мовчання, позірному програші й позірній Його відсут­ності. Навіть тоді, коли в людських очах все здається втраченим, Бог постійно присутній і все в Його силі. Бог прагне не так результатів, як належного ставлення, щоб покликана Ним людина визнала, що вона тільки "непотрібний слуга", і виконала своє завдання. "Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити" (Лк. 17,10).

 Ефективніша боротьба з сатаною

 Об'явлення говорить нам, що перш ніж Бог створив видимий світ, Він створив чистих духів - ангелів. Один із них, незрівнянний у своїй красі, був вінцем створіння. Але саме він, замилуваний собою, своєю красою, бунтується і кричить Творцеві з незбагненною для людини пихою: "Не служитиму!". Християнська традиція прозвала цього ангела Люцифером, що озна­чає "син ранкової зірки", "той, хто несе світло", "той, хто відбиває світло". У тексті пророка Ісаї, який є сати­рою на смерть тирана (йдеться про ассирійського царя Саргона II, або Санхериба), так описується його падін­ня: "Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зір­ниці? Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи? Ти ж говорив у своїм серці: "На небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю... Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній" (Іс. 14,12-14). Повалений з висоти, він поступається місцем Тій, яка промовить найпокірливіші слова, на які тільки спро­можне створіння: "Ось я Господня слугиня" (Лк. 1,38). Відтак Марія стає смертельним ворогом сатани і його царства, тому сатана вивергає супроти Неї найсильнішу ненависть після тієї, яку він має до Бога.

 Ввірення себе Марії - це найкращий захист від атак сатани. Навчаючись жити, як Вона, ми стаємо та­кож недоступними та непіддатливими впливу злого духа. Життя людини, яка довірила себе Марії, як у ду­ховному, так і в матеріальному вимірі набуває специ­фічного знаку, певної марійної риси, яку добре видно сатані. Він і тепер має таку саму можливість шкодити, але вже знає, що з такою душею йому легко не буде. Його діяння втрачає ефективність.

 Сатана не має доступу до серця людини - двері сво­го серця людина може відкрити сатані тільки сама. Вміючи з незмірною легкістю викликати в нашій жи­вій уяві образи, асоціації, різноманітні блюзнірські та нав'язливі думки, сатана не раз виграє, заскочивши нас зненацька, доводить до паніки, переляку, сумнівів. Як­що ми з переляку почнемо втікати, то це наш програш. Ми часто самі даємо в руки сатані зброю, якою він нас ранить, коли нерозважливо вдаємося до еротичної літератури, бездумно сидимо перед телевізором, подумки дискутуємо із спокусами. Марія дає нам важкий, але необхідний урок, як зберегти спокій перед лицем спокуси. Єдине, що може вчинити спокусник, це пока­зати образ, підказати думку. Автором продовження по­дій є сама людина. Мудрість, що її Марія хоче прище­ пити нашому серцю, здобувається поступово, через особистий досвід і полягає в тому, що людина позбува­ється позиції втікача, а вправляється у постійності. Са­тана впокорюється і програє, коли бачить, що навіть у такій спокусі, яка повторюється, людина не втрачає до­віри й духовної рівноваги, не впадає в паніку.

 Будь-яка чеснота сяє перед Богом не тоді, коли лю­дина вільна від спокуси, а тоді, коли людина змагаєть­ся за цю чесноту навіть у важких і довготривалих спо­кусах. Відвага, щоб стати на таку позицію, однак, похо­дить не від людини і не має нічого спільного з пихою чи ментальністю на зразок „я сам дам собі раду". Ті, хто так думає, падають першими. Тільки покора, виражена визнанням своєї немочі, здатна забезпечити нам допо­могу Марії в таких ситуаціях. Тоді до нас приходить внутрішня впевненість, що раз ми не шукаємо гріха і не даємо своєю легковажністю нагоди для нього, то за­вдяки її дієвій присутності, яка супроводжує нас, ми не піддамося.

 Багатовікова традиція Церкви передає нам цінні вказівки на тему духовної боротьби з сатаною. Вони стосуються чотирьох справ: рівноваги, спокуси, допо­моги і перемоги.

 Відносно рівноваги Церква радить:

 (1) Боротьбу з сатаною розпочинай в ситуації появи нагоди до гріха, перш ніж його спокуса загостює в серці. Боротьба з на­годою до гріха дає найбільший шанс перемогти. (2) До­тримуйся ладу в своєму житті. Власність, знання, влада, любов повинні бути скеровані до Бога, Який тобі їх дає. Керуй своїм життям зсередини, з глибини твоєї натури і з глибини благодаті. Це засоби, яким треба до­віритися. Стань на царський шлях постів.

 Відносно спокуси Церква радить:

 (1) Не дай керу­вати собою ані себе поглинути несподіваній, маніа­кальній спокусі якогось блага чи негайної приємності. Знайди собі щось інше, щоб зайняти свій розум і змобілізувати сили, й облудна зваба мине.

 (2) Якщо, від­давши все Богу і живучи з Ним у мирі та радості, ти не­зрозуміло чому спізнаєш темряву, спокусу, нещастя, а навіть терзання, якщо раптом відчуєш, що Бог тебе покинув чи що Він тобі чужий, знай, що ця найсильніша атака сатани може стати спасенною спробою. У темря­ві віддай себе цілковито Богу.

 Відносно допомоги Церква радить:

 (1) Довір­ся, віддай себе цілковито Пресвятій Діві Марії. Вона справді твоя Мати. Вона бачить далі, ніж ти, і береже тебе. Довір їй усе, й воно опиниться в добрих руках. Залишайся в її присутності.

 (2) Не забувай про те, що в тебе є Ангел-Хранитель. Довірся цьому охоронцю, який заради Бога бореться із сатаною.

 Відносно перемоги Церква навчає: сатана пе­реможений, не бійся його і будь певен у перемозі - не твоїй, а Христовій, не твоїх сил, а сили Любові.

 У таємничих намірах свого Провидіння Бог може добути добро із наслідків зла, спричиненого розумни­ми створіннями: ангелами й людьми. З відкинення й розп'яття Сина Божого, того найбільшого зла, яке ста­лося в історії людства, Бог вивів найбільше благо - на­ше відкуплення. Але пам'ятаймо, що зло не стає через це добром. Людина не збагне до кінця цих таємничих намірів Божих, які, однак, завжди сповнені любові, милосердя й справедливості.

 Чисте серце

 Святості Марії ніколи не зрозуміє жодний ангел ані жодний блаженний у Небі. Велич її краси розуміє тільки Бог, її Творець. Тому людський розум, стаючи перед таємницею чистоти Серця Матері Бога, мусить покірно принизити себе й визнати незбагненність її особи. Чистота Серця Марії незбагненна для розуму. Однак це не означає, що воно цілковито запечатане, замкнене від людини. У цю таємницю можна входити й пізнавати її. До неї провадить тільки одна дорога - поглиблення свого духовного життя. Чому тільки ця дорога? Тому що практика духовного життя має за ме­ту досягнення щоразу більшого ступеня чистоти сер­ця, й тільки чисте серце може стати перед цими таємницями і з допомогою Божого світла пізнавати їх.

 Коли ми віддаємо Марії свої серця, то у відповідь отримуємо запрошення пуститися в пригоду пізнаван­ня її Серця. Красу цієї пригоди важко передати слова­ми. Це захоплююча реальність, яку можна зрозуміти тільки через особистий досвід. Марія відкриває перед людиною тайники свого Серця, поступово очищаючи її серце. Коли людина переживає своє життя в атмо­сфері віддання себе їй, що виключає будь-яку полови­нчастість і поверховість, її серце набуває незвичайної чистоти й вразливості. Немає іншої дороги духовного життя, де серце людини могло б досягти більшої чисто­ти й вразливості, ніж запросити Марію до себе.

 Серце в Біблії є символом цілості життя, центром людської діяльності й характеру. Воно є центром по­чуттів, розуму й волі. У ньому все має свій початок. "Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить? А те, що з уст виходить, те похо­дить із серця...", - нагадував Ісус своїм учням (Мт. 15, 19-20). Саме це робить людину чистою чи нечистою. Серце є джерелом всієї людської поведінки. Наші зов­нішні дії, тобто як і на що ми дивимося, як і що слуха­ємо, як і що говоримо, виражають наше єство. Наше духовне життя є працею, об'єктом якої є серце.

 Людина сама не в змозі збагнути дар чистого серця. Це справа самого Отця, про що нагадує нам 51-й пса­лом: "Помилуй мене, Боже, з милості Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини. Серце чисте ство­ри мені, о Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм".

 "Серце чисте створи мені, о Боже." Справа, яку від імені самого Бога виконує в серці людини Марія, поля­гає у впровадженні людини в пізнання чистоти Серця самого Ісуса. Це чистота досконала, чистота глибинна, яка охоплює наші очі, мову і серце. Ніхто не знає Ісуса краще, ніж Марія, тому ніхто не може бути доскона­лішим провідником на дорогах тієї найшляхетнішої чистоти, яку ми споглядаємо в житті її Сина. "Не чужолож", "Не пожадай", "Не крадь". Уникати гріха - фундамент життя кожної людини. Однак Марія запро­шує нас випливти на глибину й зануритися в таїну на­ших найприхованіших намірів, про які говорять слова Ісуса: "Кожен, хто пожадливо дивиться...", "Кожен, хто гнівається...", - чи нагадування св. Апостола Якова: "Хай ваше "так" буде "так" (Як. 5,12). Розбіжність між зовнішньою поведінкою і внутрішнім світом віддаляє від досконалої чистоти серця. Як швидко і дієво ми прямуватимемо стежками святості, залежить від праці над порухами серця, його вразливістю, добротою і шляхетністю.

 Серце, яке Марія очистить до самого дна, до рівня прихованих і часто неусвідомлених намірів, - тільки таке серце отримає в спадщину благословення Ісуса і буде здатне пізнавати незбагненний світ чистого серця Марії. Людина, яка запросила Марію в своє життя й доручила їй своє серце, може звернутися до Неї слова­ми св. Зенона з Верони про великий дар чистоти серця: "Ти вводиш у душу Святого Духа. Через Тебе прослав­лений Христос. Ти в змозі впросити Бога Отця. Щас­ливий, хто разом з Тобою дійде до вічності".

 Дух жертви Христа

 Схожість між Ісусом та особою, яка віддала себе Марії, виявляється в тій площині, якою є дух жертви. Ісусів дух жертви найкраще передав св. Павло: "Пле­кайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийняв­ши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подо­бою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж - хресної" (Флп. 2, 5-8). У доволі простих словах дух жертви пояснив св. Фаустині Ковальській сам Ісус, коли та одного разу почала скаржитися. "Коли по перших обітницях моє здоров'я погіршилося, а попри сердечну й турботливу опіку моїх настоятельок і лікарів я почувалася ні кра­ще ні гірше, до мене почали доходити плітки, що я вдаю хвору. І тут почалося моє страждання, воно подвоїло­ся. Так тривало довгий час. Одного дня я скаржилася Ісусові, що я тягар для сестер. Ісус відповів: "Ти жи­веш не для себе, а для душ. Твоїми стражданнями ко­ристуватимуться інші душі. Твоє страждання дасть їм світло й сили погодитися з Моєю волею".

 "Живеш не для себе, а для душ", - так можна корот­ко описати дух жертви, і так мусить ставитися до свого життя кожна людина. Рисою цієї позиції є цілісність. Не можна жити половинчасто, тобто однією частиною свого життя - для себе, а другою частиною - для Хрис­та і для душ. Половинчастість є найгіршою, бо ж на цьому полі найчастіше пасеться сатана, а наші падіння починаються з позірно невинної і незагрозливої посе­редності, з позиції, яку можна передати так: "Трохи для мене, трохи для тебе, Ісусе". Ця ментальність рано чи пізно доведе до небезпечного пункту, коли до отого "трохи для мене" людина прив'язує щораз більшу вагу. Відтак невірність породжує невірність. Діється так то­му, що у своєму щоденному житті ми віддаємо Ісусу вчинки, працю, зусилля - все, що зовнішнє, але не від­даємо Йому свого серця, а це суть духу пожертви. При­йняти дух цілковитої пожертви і жити ним означає, що я сам, мій час, мої плани, мої справи вже не мої, а Ісуса, і я погоджуюся на те, як Він чи Марія захочуть ними розпорядитися.

 Набути жертовного духу нелегко. Ісус знає про це, тому Він кожному з нас пропонує любов своєї Матері.

 Зміцнення покори

 Марія завжди і всюди є Матір'ю покори, а отже святості, бо ці два поняття взаємозалежні. Латинське "покора" (humilitas) походить від слова, яке означає ро­дючу землю (humus). Один із християнських письмен­ників пише: "Подумайте, що таке земля. Вона лежить мовчазна, відкрита, беззахисна, здана на ласку неба. Приймає з неба спеку й сонячні промені, і дощ, і росу, а також і те, що ми звемо добривами, тобто перегній, -усе, що кидаємо в неї. І що виходить? Земля дає нам плоди, і чим більше вона переносить те, що ми звемо впокоренням, зневагою, тим більший дає врожай. Отож, суть покори в тому, щоби відкритися перед Бо­гом настільки, щоб ніяким чином не захищатися від Нього, від впливу Святого Духа, від образу Христа, Його науки, але щоб бути відкритим перед Благодат­тю, як ми буваємо виставлені на людський суд, на гост­ре слово, жорстокі вчинки, глум. Віддати себе так, щоб Бог мав право, згідно з нашим власним бажанням, зро­бити з нами все, що Він захоче. Все прийняти, відкри­тися і тоді дати волю Святому Духові, щоб Він заволо­дів нами".

 Мати Ісуса допомагає нам стати саме таким родю­чим грунтом, Божою ріллею, на якій Він вирощує чу­дові чесноти.

 Ввірення себе Богу

 Прагнення зрозуміти і з'ясувати все те, що діється в нашому серці та що ми пізнаємо зовні, керуватися в житті цими "моїми знаннями", не дотримуючись поко­ри перед тайною в діяннях Бога і Марії, є великою не­безпекою. Сьогодні в житті ми маємо в своєму розпо­рядженні темну, але водночас надійну віру. Вона вима­гає, щоб природний спосіб розумування підпорядко­вувався Божому Об'явленню, яке завжди залишається тайною. Віра вимагає визнання авторитету Бога і Цер­кви. Тому справжня любов наказує зректися свавіль­них рішень, якщо вони не відповідають Божій волі, хоч би вони здавалися нам найкращими.

 Позиції й різні ситуації, які ніби нікуди не ведуть, - це риса Божих тайн. Св. Тереза від Дитяти Ісус на­прикінці життя скаже одній сестрі: "Дивися, бачиш оту темну дірку, де нічого не можна побачити? У такій дір­ці, як та, є моє тіло й моя душа. Ох, що за темрява! Але серед тієї темряви я спокійна... Я не шкодую, що відда­ла себе Любові". У хвилини випробувань, у програ­них, здавалося б, життєвих ситуаціях Марія стає біля людини, щоб її серце зберігало спокій і жило незлам­ною спасенною надією. Вона сама в тихому ввіренні се­бе стала на бік таємничого майбутнього, яке їй звістив Архангел Гавриїл, але якого подробиць чи окремих по­дій Вона не могла передбачити. Однак завдяки незлам­ній надії й довірі, відкрившись перед невідомим, яке завжди лежить у руках Бога, Вона досягла задуманої Ним мети.

 Під чуйним оком Марії кожен із нас теж має змага­тися за витривалість у вірі. Хоч які стануться події, я маю вірити Богу, Його заклику, Його планам і волі. Я маю вірити Йому у своїй сірій, звичайній, але водночас і таємничій повсякденності, яку промінь Божого світ­ла часом роз'яснює тільки на хвилину.

 Благодать глибокого самопізнання

 Самопізнання необхідне кожному, хто хоче плід­но наближатися до Бога. Нам важко самим зазирнути у власне серце. Потрібне Боже світло, яке роз'яснить наше єство. Марія досконало знає кожну людину, яка їй себе ввіряє. Не тільки відтоді, як людина вирішить узяти Марію в дім свого серця. У Божому світлі Вона бачить все людське життя - від моменту його зачаття в лоні земної матері. Для самої людини це незбагнен­не знання, бо воно охоплює історію всього її життя. Марія одним пізнавальним актом бачить її фізичне і духовне зростання, кожний вияв чесноти і піднесення до Бога, кожен гріх і навіть кожну найменшу невір­ність серця, будь-які вади й отримані в природному й духовному оснащенні дари, кожну, навіть найпідсту-пнішу і приховану сатанинську спокусу та втручання. Вона знає всі людські прагнення і мрії. Однак ніхто з нас неспроможний самотужки пізнати цю таємницю, а отже, розпочати впевнену і дієву працю звільнення від пихи й егоїзму та зміцнення в покорі й любові. На­ше пізнання тайників особистого життя - і в духовно­му, і в природному вимірах - є лише часткове й недос­конале. Воно не вільне від погрішності.

 Головним у нашому земному паломництві є святе життя для Бога. Цю заповідь нам залишив Христос, ко­ли заохочував: "Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий" (Мт. 5, 48). А як можна йти плідним життям до святості, добре не знаючи самого себе? Навіть псалмоспівець покірно молився до Бога: "Від провин таємних очисть мене!" (Пс. 19,13). Кожне прагнення до святості має опинитися в руках Марії. Знання, яке Вона має про кожного з нас та яке потрібне нам, щоб стати святими, ми самі ніколи не здобудемо. Немає іншої, більш відповідної особи, яку Ісус міг би залишити нам як провідника на дорозі самопізнання і щоразу досконалішого вподібнення до Нього. Звідси випливає особливе почуття милосердя Марії до всіх нас - тих, хто був їй доручений в особі св. Апостола Івана. Бо ж Вона - Мати Милосердя.

 Коли невправні спроби в здобуванні особистої свя­тості ми віддамо Марії, занурені в її покору й доскона­лості та піддані її впливу, Вона мудро і чуйно, як мати, заведе нас у тайники своєї святості. А її святість має найвищу якість.

 Милосердя до ближніх

 Марія випрошує нам благодать пізнання глибокої правди про свою власну слабкість і гріх. Ця істина осо­блива тому, що вона пов'язана з пізнанням тайни Бо­жого милосердя в моїй душі. Коли своїм серцем я не пізнаю істину про милосердну любов Ісуса до мене, то не зможу давати свідчення милосердя своїм ближнім.

 "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосер­дя" (Мт. 5,7). Це блаженство з Нагірної проповіді Ісу­са, яке є водночас заповіддю чинити милосердя, стосу­ється кожного. Самим милосердям і взірцем доскона­лого звершення милосердя є тільки Бог Отець. Марія допомагає відданій їй людині спізнати милосердя, яке до Неї виявляє Отець. Така людина вчиться виявляти милосердя до інших, зазнаючи на собі милосердя От­ця. Як вона свідчитиме, залежить від того, як зрозуміє його, а без Марії не зробить цього добре. Марія допо­магає розвинутися людському серцю в напрямі най-благородніших виявів милосердя.

 Прикладом свого життя Ісус показав нам три спо­соби, як вершити милосердя до ближнього: вчинком, словом або принаймні молитвою, якщо інакше не можна.

 Спочатку апостольство молитвою. Тут спадає на думку одне порівняння. У XVI ст. жив великий апос­тол і місіонер св. Франциск Ксаверій. Він навертав Ін­дію, Цейлон, Японію, Малаку та інші острови Далеко­го Сходу. Хроніки повідомляють, що він охрестив ти­сячі поган. В іншій частині світу, у Франції, в XIX ст. жила скромна черниця-кармелітка св. Тереза від Дитя­ти Ісус. Вона була хвороблива, все своє життя не виходила за стіни монастиря. Вона померла в неповні 24 роки. А проте про неї говорили, що своїми жертвами і молитвою вона навернула більше душ, ніж згаданий місіонер. Церква обрала її заступницею місій. Оце сила молитви! Як хтось сказав, світ поліпшують, наверта­ють і спасають тільки люди на колінах.

 Друге апостольство - це апостольство словом. Св. Павло висловився про нього так: "Карайте ледачих, малодушних підбадьорюйте, підтримуйте безсилих, супроти всіх будьте терплячі" (1 Сол. 5, 14). Слова, сказані в такому дусі, ніколи не будуть змарновані. Ко­жне слово напучення, нагадування, перестороги, доб­рої ради - це не моє слово, а Боже. Бог позичає наші ву­ста. Пророк Ісая нагадує, що жодне слово, промовлене Богом, не повертається до Нього безплідним і пустим. Отож, усе, що в дусі любові ти скажеш чоловікові, дру­жині, дитині, - все має значення і свого часу принесе плоди. Хоч би тобі здавалося, що все без пуття, що воно як горохом об стіну, тобі не можна зневіритися в сенсі апостольства словом. Це слово буде бентежити думку й серце. Це слово не дасть тобі спокійно заснути, аж зрештою у слушних умовах воно проросте, пустить па­гін, заквітне і в терплячості принесе плід.

 І нарешті, апостольство ділом і прикладом. Мило­сердя до ближніх зобов'язує, щоб наші слова були під­тримані ділом, тоді вони наберуть більшої ваги. Навіть може виявитися, що слова взагалі не будуть потрібні, бо їх замінить учинок.

 Отак об'являється і діє милосердя. Всюди, де є ска­зати і зробити щось добре, туди ми послані. Через нас Бог хоче дійти всюди, щоб нашим словом, учинком і молитвою всім чинити милосердя.

 Розквіт дарів Святого Духа

 Про Марію не можна сказати жодного слова без віднесення її до Третьої Божественної Особи. А тим більше - говорити про ввірене їй наше життя без ус­відомлення, що все, що Вона робить для нас, - це спра­ва Святого Духа. Між Святим Духом і Матір'ю Ісуса існує зв'язок, якого не годен осягнути людський розум. Цю тайну ми намагаємося передати, називаючи Марію Храмом Святого Духа або Його Нареченою. Щоб мати змогу що-небудь сказати про її зв'язок із Святим Ду­хом, а в його світлі - про зв'язок Марії з кожним із нас, треба усвідомити велич містерії Святого Духа. Вона ховається під символами вогню, вітру й голуба. Вогонь означає активність, освітлення, тепло, відокремлення фальші від правди. Дивлячись на великий вогонь, ми можемо спостерегти ще одну його рису - відсутність контролю. Не можна передбачити силу діяння вогню. Щодо вітру, то ми не знаємо, ані де він народжується, ані куди він летить. Так само з активністю Святого Ду­ха. Символ голуба дає інші уявлення про Святого Духа. Поруч з таємничістю Свого діяння Він безмірно де­лікатний.

 Оскільки наші уявлення про Святого Духа можна вкласти у вищезгадані символи, то все те, що знала про Нього Марія, перевищує наше розуміння. Вона не тільки багато знала про Нього, а й жила Ним. Марія жила в атмосфері Святого Духа. Жила настільки, наскільки це можливо для людської істоти. Жити цією атмосферою для Неї означало залишатися під безнас­танною дією Духа. Вдаючись до наших уявлень, можна сказати, що Він, як вогонь, очищував її, освітлював, єд­нав із Собою так, як вогонь єднається з розігрітим до червоного металом. Не знати, де закінчується вогонь, а де починається метал. Святий Дух, як вітер, якого початку ані мети не знаємо, керував її життям. Як голуб, навчав її недосяжної делікатності, якої ми тепер спіз­нали як її духовні діти.

 Ці образи необхідні, щоб зрозуміти способи діяння Марії. Вона нічого не чинить від Себе, не застосовує своїх виховних методик, ані свого способу любові. Во­на любить і навчає так, як саму її любив і навчив Святий Дух. У житті людини, яка ввіряє себе їй, Вона діє, як вогонь, - очищає її серце, освітлює і єднає із Своїм Сином, як вогонь єднає із собою залізо. Діє, як вітер, керуючи подіями життя незбагненним і таємни­чим чином, але завжди для отримання найвищого доб­ра. Діє, як голуб, оточуючи делікатною і чуйною лю­бов'ю.

 Людина, покликана до найвищої святості, потребує відповідної допомоги і духовного оснащення - як для того, щоб здійснити це покликання, так і для того, щоб в атмосфері святості віддати Богові своє життя на по­розі вічності. Дари Святого Духа, які отримала люди­на, є таким оснащенням і допомогою, однак мати їх -це одне, а розвинути в собі й використати вповні - це зовсім інше. Коли хтось вкладає до рук Марії своє жит­тя, то вкладає і ці дари. А Вона доводить їх до такого розвитку, якого людина, яка сама йде через життя із своїм покликанням до святості, ніколи не досягне у своїй душі.

 Дарам Святого Духа немає меж. Потенціал, захо­ваний в них, неосяжний. Однак його знає Марія, і в житті відданої їй людини вміє використати його мак­симально. З плином років у такої людини з'являються думки, дії й оцінки, щоразу згідніші з вимогами свя­тості.

 Найважливішою справою для кожного з нас є спів­праця з окремими дарами Святого Духа. Марія готує грунт людського серця, щоб така співпраця не тільки заіснувала, а й була успішна, постійна і рішуча. Вона допомагає розвинутися в кожному з нас неповторному різновиду святості. Використавши образний вислів св. Павла, що одна зірка відрізняється блиском від ін­шої (пор. 1 Кор. 15, 41), можна сказати, що кожна людина отримує в школі Марії неповторні риси святості, які вирізняють її серед решти людей.

 Найгарніше обличчя Марії

 Зв'язок з Марією - це не тільки задивлятися на Неї й наслідувати її, а це "щось набагато більше", як висло­вився Іван Павло II в енцикліці Redemptoris Mater (44). Ступінь приязні з Марією залежить від цілковитої на­шої відданості їй. Чим повніша всеохопна відданість Марії, тим більшою любов'ю Вона оточує людину і яв­ляє їй своє найгарніше обличчя - обличчя Матері. Досі Вона була для відданої їй особи Володаркою, Цари­цею, Матір'ю Божою тощо. А тепер ця людина вже не зможе звернутися до Неї інакше, як тільки словом "мамо", зберігаючи всю пошану, яка належить Марії як Цариці й Володарці. Це дуже інтимний, але й природ­ний відрух, який з'являється як наслідок особливої благодаті Святого Духа. Під впливом цієї благодаті для людини стає чимось штучним під час звичайної розмови з Марією називати її Володаркою чи іншими такими іменами.

 Спосіб цього інтимного звернення до Матері Ісуса присутній у житті багатьох марійних душ; однак він нечасто виявляється зовні. Це річ природна, хоч сто­ронніми спостерігачами, які не розуміють таємниці віддання себе Марії, буває сприйнята як сентимен­тальність або різновид духовного інфантилізму.

 

ЗАКІНЧЕННЯ

 Подорожування в житті з Марією спрямоване до постійного спрощення. Кардинал Л. Суенс, щоб увира­знити цю думку, вжив цікаве й влучне порівняння. З переживанням цієї залежності буває так, як з автомо­білем. Спочатку недосвідчений водій з острахом зосе­реджує свою увагу на автомобілі, приладах. Коли до­свід зростає, водій знає, що він перебуває в авто, але йо­го погляд уже скерований на довколишні краєвиди і його горизонт ширшає. Так виглядає історія розвит­ку марійної побожності в людській душі. Вона дослів­но втілює слова Сент-Екзюпері: "Любити - це означає дивитися не одне на одного, а в одному напрямі".

 Набоженство св. Скапулярію допомагає багатьом вірним стати схожими на Марію. Однак тут з'являєть­ся отой Божественний парадокс, що чим більше люди­на задивлена на Марію, тим більше і її, і наш погляд скеровані на особу Ісуса. І це секрет святості, відкрити який Марія запрошує нас у знаку скапулярію.