Трансформація філософських поглядів Едити Штайн у релігійні та взаємини з Гуссерлем

e stein 4Роки життя Едити Штайн співпали із складним періодом історії Європи, коли тут протиборствували традиційні християнські погляди, свіжі філософські ідеї та нові моделі тоталітарної ідеології.

Один з офіційних ідеологів нацизму стверджував: «Сьогодні народжується нова віра: міф про кров, віра, що разом з кров'ю зберігається божественне єство людини, віра, заснована на непорушній істині: нордична кров є таємницею, яка замінила древні таїнства і позбавила їх сили». У єдиному офіційному ідеологічному партійному журналі Розенберг писав: «Серед сильних ідеологічних противників, які наполегливо протистоять всім білим народам, що пов'язані спільністю нордичної крові… — Римська Церква…».

У особі Едити виражена та справжня богословська контраверсія: вона, єврейка, була убита тому, що в її жилах не текла «нордична кров», була убита колишніми християнами, які вигадали нову язичницьку релігію, і була убита тому, що була християнкою, в помсту тим єпископам, які засудили це язичництво.

І Едита парадоксальним чином повністю належала одночасно і християнському народові і народові єврейському. Більше того, вона — свідок того, наскільки глибоко християнський народ з'єднаний з єврейським, і наскільки язичницьким стає християнський народ, коли він озброюється проти свого священного минулого.

У кінці 1939 року Едита писала: «Я отримала те ім'я, яке попросила. Під хрестом я зрозуміла, яка доля була призначена для народу Божого в ті часи… Звичайно, сьогодні я краще знаю, що значить бути з Господом під знаменням хреста. Зрозуміти це до кінця неможливо; це таємниця».

У таємниці Едити Штайн є і інший особливий аспект, пов'язаний з її професійним покликанням у сфері культури. Протягом довгого часу, поки вона була невіруючою, як вона говорила, єдиною молитвою було жадання істини. Ця спрага привела її в університетське місто Геттінген, яке вважалося «раєм для студентів, де вдень і вночі, за столом або на прогулянці, всі займались лише філософією, говорячи, зрозуміло, лише про феноменологію».

Втіленням її ідеалу став Едмунд Гуссерль — «неповторний філософ і вчитель» того часу, що вчив пізнавати об'єктивну природу речей. Захопленість Едит феноменологією була настільки велика, що ще до її від'їзду в університет її товариші жартома називали її «тою, що пізнала об'єктивне» і присвятили їй пісню, де йшлося, що всі дівчата мріють лише про поцілунки (по-німецьки Kusseri), і лише Едита «мріє особисто зустрітися з Гуссерлем».

«Мені був 21 рік, і я була повна надій. Психологія розчарувала мене; я прийшла до висновку, що ця наука перебуває в дитинстві та позбавлена об'єктивних підстав. Але все, що я знала про феноменологію, зачарувало мене, особливо мене заманив її об'єктивний метод дослідження …Усі молоді учні, що займалися феноменологією, перш за все були усвідомленими реалістами… Нам здавалося, що Логічні дослідження — це нова схоластика… і пізнання з'явилося нам оновленим». Тут ми не можемо займатися філософією. Але всі ми можемо принаймні зрозуміти, що було поставлене на карту. Після довгого періоду панування суб'єктивізму (згідно з яким істина залежить від свідомості та погляду суб'єкта) запанувало об'єктивне уявлення про істину: «Істина — це абсолют…, вона не залежить від мислячого суб'єкта… . Потрібно виходити з досвіду і описати його, перш ніж його пояснювати…», — говорив Гуссерль".

Він наполягав: «Потрібно звернутися до речей і запитати у них, про що вони самі говорять, отримуючи, таким чином, упевненість в тому, що не витікає з теорій, побудованих апріорі (незалежно від досвіду), з неперевірених думок, отриманих з других рук». Ми знаємо, що Едита дотримувалась цього навчання і в своєму релігійному житті, і що потім, після навернення, вона намагалася порівняти і знайти точки зіткнення нескороминущої церковної філософії, втіленої у вченні св. Фоми Аквінського, з ученням Гуссерля. Він сам визнав, що в її особі католицька Церква знайшла «першокласну захисницю неосхоластичних поглядів». Але найбільше цікавить спільність долі вчителя і його учениці, учениці, що стала, Христовою.

e stein husserlВона говорила Гуссерлю про своє навернення і той вислухав її дуже співчутливо, але вона зрозуміла, що віднині між нею і філософом пролягла прірва. Гуссерль, єврей за національністю, був вихований в традиціях протестантизму, але не був віруючим.

Едита писала про цю зустріч: «Між бути знаряддям, нехай навіть вибраним, і володіти благодаттю — прірва». Прірва відкривалася перш за все тоді, коли їм доводилось говорити про «кінцеві проблеми буття». Ідеал Гуссерля залишався філософським ідеалом, а його основною ціллю було довести до кінця свої дослідження. Навіть до смерті він ставився і готувався радше як послідовник Сократа, ніж як християнин.

У одному зі своїх листів Едита пише: „Наступного дня після принесення урочистих обітниць, я отримала записку від пані Гуссерль, де вона повідомляла мене про те, що сталося увечері в Страсний четвер. Події цього тижня здалися мені справжнім дарунком з нагоди принесення обітниць. Я дуже хотіла, аби Гуссерль перейшов у вічне життя на цьому тижні, через той же збіг, завдяки якому моя мама померла в ту годину, коли ми відновлювали обітниці. Не те щоб я особливо вірила в мої молитви або особливо сподівалася на свої «заслуги». Проте, я переконана, що Бог нікого не закликає самого по собі, Йому вгодно прийняти в жертву чиюсь душу. Він посилає рясні знамення Своєї любові“ (15.05.1938).

Агонія Гуссерля продовжувалася з Страсного четверга, 14 квітня 1938 року, до 27 квітня. У той же час Едита готувалася скласти остаточні обітниці, які відбулись 21 квітня.

Все це відбувалося у Страсний тиждень і тиждень після Пасхи. Існують цікаві свідоцтва про смерть Гуссерля, що показують, як помалу його інтерес до філософії згасав, і він навертався до віри, як дитя. Тут немає можливості привести цей довгий документ. Процитуємо лише деякі уривки з нього. 14 квітня, в Страсний четвер, в другій половині дня: «Я жив як філософ, я хочу і померти як філософ…».

Пізніше, розмовляючи з черницею-сестрою милосердя: «Чи можна померти гідно?». «Можна померти і гідно і в мирі?». «Але як цього досягти?!». «Благодаттю Ісуса Христа, нашого Спасителя». … «Моліться за мене».

У Страсний четвер, близько 9 години вечора (це і є та подія, про яку дружина Гуссерля писала Едиті): «Бог прийняв мене в благодать Свою, Він дозволив мені померти…».

З тієї миті він вже не говорив про свої філософські праці і, здавалося, отримав полегшення. У Страсну п'ятницю вранці він сказав: «Який чудовий день — Страсна п'ятниця! Христос все пробачив нам». «Бог — благий!». «Так, Він благий і в той же час незбагненний, і для мене це велике випробування».

Він говорив, що бачить світло і пітьму, а потім знову світло. Він залишався в стані коми до 27 квітня.

Того дня, звернувшись до доглядальниці, він закричав: «Я бачив щось вражаюче: пишіть, швидше!», і помер. Едита покірно, але твердо свідчила про те, що її духовний досвід і духовний досвід її вчителя глибоко злилися (пані Гуссерль згодом теж стала католичкою).

Можна було б сказати ще багато про інший аспект особи Едити Штайн: про її інтерес до проблеми рівноправ'я жінки, про захист нею католицького фемінізму в його поміркованій формі.

Цій темі присвячений цілий том її есе (V Том зібрання творів). Едіт присвятила сторінки доказам рівної гідності чоловіка і жінки, зберігши, проте, глибинну суть традиційного християнського вчення, згідно з яким жінка зобов'язана чоловікові «послухом».

Саме нею були сказані чудові слова, які варто глибоко осмислити і прокоментувати: «Я відчуваю, що чим більше я корюся, то вільніша моя душа».

Лише завдяки безпосередньому знайомству з її працями можна зрозуміти, що ці слова не можуть і не мають бути об'єктом спекуляції, але володіють, навпаки, глибокою внутрішньою силою, що змінюють відсталі звичні уявлення.

 

 За матеріалами uk.wikipedia.org