Дорога до діамантової твердині душі ("Інтерв'ю" зі св. Терезою Авільською)

teresa de jesus webДо 500-річчя від дня народження Терези від Ісуса (Терези Авільської, Матері Терези) – великої святої Католицької Церкви, Вчителя Церкви, видатної іспанської письменниці-містика, засновниці  Ордена Босих Кармелітів,

 

Дорога до діамантової твердині душі

(«Інтервю» зі святою Терезою Авільською)

З вікон будинку, в якому ми знаходимося, видно монументальні оборонні мури Авіли, вашого рідного міста, Сестро. В контексті цієї картини я хотів би розпочати розмову про великий виклик, що стоїть перед людиною – відважитись увійти до внутрішнього замку, як Ви назвали людську душу. Звідкіля взялося це порівняння?

Це не було моїм помислом. Одного разу Ісус схотів показати мені душу людини, що видається чудовим замком. Він був збудований з монолітного діаманту або чогось, подібного до прозорого, випромінюючого світло, кристалу, що поділений на величезну кількість різноманітних покоїв. То було переживання,  від якого перехоплює дух і яке вкрай важко переказати словами. Дарма я шукаю в думках щось, з чим можна було б порівняти цю предивну красу душі та її величезну місткість.

Які таємниці душі були відкриті Вам через це порівняння?

Насамперед треба зазначити її безсмертя. Це найважливіша прикмета душі. Створена одного разу Божою любовю,  вона вже ніколи не перестане існувати. Людина може вбити тіло, але ніхто не спроможний знищити душу до такого ступеню, щоб вона перестала існувати. Є вона надто неповторною, коли йдеться про красу. Це її наступна прикмета. Краса однієї душі відрізняється від краси іншої. Немає двох людей з однаково гарним внутрішнім світом. Це є багатством і різнорідністю, рівними яким немає тут, на землі.

Захоплююча реальність…

Насправді… Бог створює неповторну красу. Його любов не дозволяє Йому копіювати людей. Кожну людину Він любить усією силою Свого Серця і по-різному. Це є джерелом її правдивої гідності.  Бог є достатньо багатим, аби подарувати конкретній людині єдину у своєму роді любов, а як наслідок – також і красу.

Божа любов утримує душі у вічному існуванні…

Коли Бог говорить, що любить людину, це означає, що Він  відкривається на неї всім собою і назавше. Його «люблю тебе» не припиняється навіть тоді, коли людина сходить на манівці і її віра в цю любов слабне. «Люблю тебе», виголошене вічним Богом, є вічною любов’ю. У Божому Серці немає «любив тебе» чи «буду тебе любити», там є вічне «люблю тебе», яке не змінюється і не припиняється. Пригадуються мені слова Григорія з Ніси, отця Церкви з ІV сторіччя. Він говорить: «Душа, що з'єднується з Богом, не заспокоюється в своїх радощах; чим рясніше вона сповнена красою, тим сильніше   палає в своїм прагненні». Душа мусить бути дійсно просторою, якщо вона здатна прийняти Божу присутність і лише ця присутність може її наситити». Неймовірна для людини місткість душі, це, поруч із безсмертям і красою, її чергова прикмета. Нема чого дивуватися словам Григорія з Ніси а чи  визнанню Псалмоспівця, котрий писав: «внутрішній світ людини є незбагненним». Людський дух несе в собі здатність сягати щоразу глибших і більших благ. Він є ненаситним. Ніколи він не обмежує свого прагнення тим, що вже здобув. Творець не поставив перед людьми обмежень стосовно любові, знань та мудрості. Це нескінченна пригода, що бере свій початок у цьому житті і триває у вічності.

Сестра також згадує про світло, що випромінюється з душі…

Бог є світлом. Сяєво приналежить до Його природи. Воно є також рисою душі, яка вийшла з Його рук. Душа безупинно випромінює духовне сяєво, переходячи від світла до світла. Це її сяєво свідчить також про славу та гідність людини.

Оскільки прикмети душі є такими привабливими,зрозумілішою стає боротьба, яку сатана нав’язує людині.

Скинутий ангел відчуває заздрість через створення людини, яка є образом Божим. Це одна з причин його боротьби. Вона розпалюється в ньому сліпими ревнощами і ненавистю. Він не може дивитися на чиюсь красу і щастя, згадуючи те, що він втратив.

Чи сатана може безпосередньо вторгнутись у душу?

Безпосередньо вона для нього недоступна.  Це винятково компактна і ефективна фортеця. Зсередини тільки Бог може надихнути вас у житті, звичайно, поважаючи свободу людини. Сатана атакує виключно ззовні, він не може заволодіти душею без виразної волі людини. Спокушуючи, він може використати тільки зовнішні інструменти, тобто людські почуття, уяву і пам'ять. Через них він приходить зі своєю спокусою. Її подальша історія залежить вже від людини. Сатана з рішучістю сіє хаос, сумніви, збайдужіння. Доки людина відповідає на його підступи «ні!», скинутий ангел не має жодної можливості вторгнення до таємного світу людської душі. Вона стає його троном допіру тоді, коли людина свідомо і добровільно віддається йому у власність.

Святі зазначали, що після Бога немає нічого ціннішого та прекраснішого від людської душі…

Душа людини має величезну цінність у царстві створених духів. Тому місією ангелів є її збереження та охорона. В душі Бог встановив своє мешкання. Злі і добрі духи не мають туди вільного доступу.

У чому полягає діяння Бога в душі? Він є не лише присутньою, але й активною істотою.

На цю тему небагато можна повідати тому, хто ще продовжує жити у цьому світі. Це одна з найбільших таємниць, яку приховує людина. У баченні внутрішнього замку мені дано було зрозуміти, що її найголовнішу світлицю  Бог заповнює собою. Якби Він прибрав з неї свою присутність, душа припинила би своє існування в одну мить. Внутрішню сутність душі сповнює інтенсивне світло духовної природи Бога, яке є темрявою для людини, тобто непроникною таємницею. Бог приділяє душі дар існування і формує красу згідно зі зразком, який призначив для неї. Тим не менш у земному житті людський розум мусить смиренно схилитися перед цією таємницею.

Чи це означає, що світ душі є неприступним і замкненим садом?

Нічого подібного! Бог прагне, щоб людина здійснювала подорож до власної сутності і відкривала таємницю, яка там на неї чекає. Ця подорож зветься духовним життям.

Як її розпочати?

Брамою, яка відкриває дорогу до світу внутрішнього замку, є молитва. Обманює сам себе той, хто судить, що існують якісь інші шляхи до пізнання таємниць душі. Доки він не почне молитись, він стоїть на місці, ззовні замку.

Тож, якщо точка відліку є цілком зрозумілою - вистачить почати молитися – то чому ж людям так важко дається ця подорож?

Через те, що люди бояться зусиль і не є витривалими. В той же час молитва не є справою самих лише прагнень і добрих намірів. Вона цілковито приналежить до духовної боротьби, тому сама впроваджує у людське життя досвід змагання. На молитві людина мусить переборювати себе, спадщину первородного гріха, що спочиває у ньому, і особисті гріхи: лінивство, пошуки себе, нехіть до самопожертви, сліпу довіру до себе. Крім того, необхідно вести боротьбу з сатаною, який зробить все, щоб відмовити людину від молитовного життя.

Молитва є ключем до замку. Одначе часом  її по-різному розуміють…

Коли я говорила, що брамою, яка провадить усередину душі, є молитва, я не мала на думці будь-якої молитви. Молитву часто розуміють як дію, тоді як вона є зустріччю. Отже, якщо хтось дійсно хоче мати поступ на шляху до внутрішніх помешкань, до якого побуджує його Бог, той має пам’ятати, що від нього не вимагається, щоб він багато думав, планував та аналізував, лише щоб дуже любив. Доки він сприйматиме молитву в категоріях інтелектуальних: «виконати працю» або «вдосконалити метод», замок душі залишиться замкненим.

Як би ви, Сестро, визначили молитву, котра впроваджує до внутрішнього замку?

На мою думку, ця молитва не є нічим іншим, як тільки довірливим і дружнім перебуванням з Богом, а також сердечною, багато разів повторюваною розмовою з Тим, про кого ми знаємо, що Він нас любить.

Тож серцем молитви є любов…

Так. Адже йдеться не про «працю», не про «метод», не про «техніку», але про особисту зустріч. Тому що це є зустріччю з Тим, про кого знаємо, що Він нас любить. І лише такою зустріччю.

Якби хтось попрохав Сестру про стислу характеристику цієї довірливої розмови з Богом, що б ви на це відповіли?

Я б сказала йому наступне: Твоя молитва є такою ж неповторною, як ти сам. Поміж тобою і Богом існує єдиний у своєму роді зв'язок. Слова «люблю» чи «прошу», які ти промовляєш під час молитви, хоча й звучать так само в устах інших людей, містять у собі забарвлення, властиве тільки тобі. Бог відразу знає, що це ти говориш до Нього. Ніхто не здатен вимовити «люблю» чи «прошу» так само, як ти. Ніхто не може тебе скопіювати, не може прикинутись тобою. І так само ніхто не може заступити тебе у молитві. Тебе відзначено єдиною у своєму роді любовю. Це є початком молитви, початком дороги до таємної світлиці Бога, яку ти в собі ховаєш.

Чи, крім молитви, є ще якась інша умова входження до замку душі?

Потрібно також віддати Богові своє життя; у кожному аспекті: духовному, моральному, психічному, фізичному… Адже людина входить у світ, який, хоча й знаходиться у ній, їй, одначе, вповні не належить. Крім того, ці кроки вимагають зусиль, якими жодна людина не володіє, а треба буде виходити на герць з сатаною та власною слабкістю.

Яким має бути це віддання?

Передусім цілковитим і весь час поновлюваним. Багато хто вагається щодо повного віддання себе Богові. Вводять себе в оману, що все віддали, хоча насправді офірують Йому лише прибуток і плоди, а землю і власність притримують для себе.

Чи не могли б ви, Сестро, розкрити поняття: «прибуток  і плоди» та «земля і власність»?

«Прибуток і плоди» - це творіння рук, думки та духу, тобто добрі справи, які людина спроможна, за Божою поміччю, зробити. Найчастіше саме так вона розуміє віддання: віддати добрі справи. Але це є допіру половина, і то не найважливіша. «Земля і  власність» - це сама людина, її вільна воля. Віддати власну волю є найважчою вимогою на дорогах духовного життя; це – сутність віддання Богові. Через те небагато людей досягає насправді тісного зв’язку з Богом, бо їхнє віддання є вибірковим. Людина жертвує лише те, що не пов’язане з приниженням, втратами, упокоренням, мізерним буттям.

Рішення  долучитись до духовного життя означає стати до бою. Не варто наївно судити, що сатана буде байдуже спостерігати за нашими починаннями. Що ми можемо очікувати з його боку?

Рішучих дій на багатьох фронтах одночасно. Голос Бога, котрий притягає та запрошує увійти у себе, є тихим і делікатним. Сатана буде передусім прагнути, щоб людина жила у зовнішньому та внутрішньому галасі, який заглушує цей голос. Як цінності, яким належить безмежно і безупинно віддаватись, він буде показувати родину, працю, друзів, цікаві захоплення, суспільне життя… Тільки б людина трималася віддалік від того, що може спрямувати її на зацікавлення власним внутрішнім світом.

Згадані цінності є найкоштовнішими…

Звичайно! Одначе при умові, що вони не замикаються у межах матеріального світу. Людський дух, як кисню, потребує тиші, мовчання та періодів самотності, поєднаних з рефлексіями, що сягають у глибини серця.

А чому тиша, мовчання та самотність є такими важливими?

Вони створюють відповідне середовище для молитви. Це середовище є також умовою появи важливої навички – вслуховуватись у власні глибини. Для того, щоб молитись, потрібно вслуховуватись у власний внутрішній світ, бо там мешкає Святий Дух. Він є вчителем молитви, а також проводирем по покоях внутрішнього замку.

Тиша не є легкою, особливо для людини, яка налаштована на сприйняття якнайбільшої кількості зовнішніх вражень…

Це правда… Тиші треба навчатись, треба її опановувати. Вслуховування у себе не є легким випробуванням. Як зазвичай, тоді народжуються поважні питання: «Як я живу?», «Чому так живу?», «Чи я не повинен чогось змінити?» Сатана не хоче, щоб людина собі їх задавала.

Чому сатана так завзято відволікає від входження до внутрішнього замку?

Він діє так, оскільки Бог, котрий перебуває у глибині душі, надає відповідь на три найважливіші для людини питання: «Звідки я взявся?», «Хто я?»  і «Куди я прямую?».  Сатана не хоче, щоб людина пізнала Бога як свого Отця, бо тоді вона відкриє своє справжнє походження та достоїнства. Коли людина пізнає своє одвічне коріння в Богові, вона відчує глибокий мир у своєму серці, мир, що триває, незважаючи на труднощі.  Цей мир дає відчуття приналежності, яке не може подарувати світ. Людина, що  приналежить Богові, має сенс існування, має певність у завтрашньому дні, має вічну перспективу, яка не промине, хоча й промине цей світ. Вона стає небезпечною для сатани, якому все важче боротися з нею.

Чи це є єдиним приводом?

Ні… Є ще один, такий само важливий. Чим більше хтось зосереджується у собі, у своїх глибинах, де перебуває Бог, тим сильніше він випромінює світло і залучає до цього інших. Людина з чистим серцем виявляє свою чистоту також через тіло. Вона прямодушна, щира, ясна. Чистота, якої набуває душа людини, надається також і тілу, роблячи його більш «одухотвореним».      Тут йдеться не про якісь штучні, театральні жести, що робляться для доцільності чи марнославства, але про природну глибину і проникливість погляду, про мир, що випромінюється через промовлені слова та поводження, про доброзичливий вираз обличчя. Люди, що живуть з Богом, виривають з-під впливу сатани багато душ, заохочуючи їх до добра. Це доводить скинутого ангела до люті.

Про що належить пам’ятати, стаючи до битви з сатаною?

Передусім про те, що людина має реальні можливості протистояти сатані, але ніколи наодинці. Вона може протистояти йому тільки і виключно силою Ісуса, Його таїнств і Хреста, на якому скинутий ангел був переможений. Кожен, хто легковажить цю безцінну допомогу Ісуса, присутнього у таїнстві покути та Євхаристії, раніше чи пізніше потерпить поразку.

Хто є найбільш піддатливий нападам скинутого ангела?

Сатана смертельно ранить лише того, хто не розпочав роботи над собою і сам дає йому до рук зброю, піддавшись сильним бажанням. Якщо людина віддається інтригам і наклепам, скинутий ангел вдарить у неї інтригою і наклепом. Якщо віддається хтивості тіла, тягнучись до відповідної літератури та фільмів, він вдарить у неї брудними фантазіями, перешкоджаючи молитві і глибоко зранюючи серце. Якщо бездумно віддається здобуванню грошей, забуваючи про те, що є найважливішим у житті, гроші вбивають любов у її сім’ї, ослаблюють сімейні узи,  доводять до затвердіння егоїзм і призводять до численних поразок.

А коли хтось не наважується входити у себе… Що тоді?

Було би чимось незрозумілим, якби хтось судив, що може пізнати Бога, не ввійшовши передусім у себе, щоб взнати свої достоїнства – ким він є насправді в очах Бога. Матеріальний світ є багатий на Його сліди, одначе Він сам уподобав собі перебувати у людській душі. Там належить Його шукати. Про це повідав Ісус в словах: «Коли ти хочеш молитися, увійди до своєї кімнатки». 

Як найкраще братися за духовне життя?

До духовного життя потрібно приступати із зумовленням, тобто непорушною постановою, що не спочинеш, поки не досягнеш мети. Хай прийде, що завгодно, хай болить, як завгодно, хай  бурчить, хто завгодно, хай власна невмілість стогне і говорить: ти не дійдеш, ти помреш у дорозі, ти не витримаєш цього всього, хай і весь світ звалиться з погрозами.

Отже йдеться про витривалість…

Хто виходить на дорогу до центру внутрішнього замку, мусить відважно пережити все, тому що Бог є терплячий, вміє чекати довгі дні, навіть цілі роки, особливо, коли бачить витривалість і добрі прагнення. Витривалості тут перш за все потрібно. Завдяки ній здобуваються перемоги.

Багато хто, бажаючи швидко зазнати плодів і духовних досягнень, піддається спокусі поспіху...

Людина встоїть на дорогах духовного життя незалежно від того, чим буде живитись: розсудливістю чи поспіхом. Поспіх, в серці якого знаходиться прихована пиха духовних речей, є легкозаймистим,  але й швидкогорючим матеріалом. Він розпалює великий вогонь прагнень, але швидко гасне, використовує сили і залишає людину у знеохоченні. Єдино розсудливість є здатною підтримати вогонь витривалості протягом усього життя. Ця королівська чеснота знає, що слідування духовною дорогою є подорожжю всього життя, а не тільки певної його частини. Вона є також покірливою, пам'ятаючи застереження Божої Мудрості: "Без Мене нічого ви не можете зробити".

Які ще небезпеки чекають на тих, хто входить через браму молитви?

Ннеобхідно згадати про самонасолодження. Там, де буйно розростається самонасолодження, сибаритство, немає шансів на молитву. Самонасолодження і молитва не можуть ходити в парі. Самонасолодження не розуміє вимог молитви і їх не піднімає. Молитва натомість обмирає в атмосфері самонасолодження.

Отже, самонасолодження і молитва характеризуються різною  логікою?

Звісно... Самонасолодження є монологом; воно віддається служінню людському "я". Хоче задовольнити всі його прагнення і забаганки. "Я" є для нього королем. Самонасолодження є також сліпим. Бракує йому відповідального споглядання. Воно ставить собі за головну мету задоволення прагнень володіння якоюсь річчю чи отримання якогось задоволення. "Я" не цікавиться наслідками, тим, що численні речі і відчуття можуть нищити людину. Не ставить собі питань: «Що є для мене насправді добрим? Чи я, сягаючи по цю конкретну річ, збагачую себе, чи знищую?» Лічиться відчуття, часто незалежно від наслідків. Самонасолодження егоїстичне, зосереджене на собі. Не хоче служити, боїться труднощів вимог.

А якою є логіка молитви?

Молитва є іншою; це діалог. Звертається завжди до " Ти", до Бога. Він є її королем і вона хоче віддати йому все. З любові до Бога людина молитви здатна віддати себе, дотриматись вимог, трудитись, скласти жертву, піддати сумніву себе... Молитва святих мала в собі велику силу, оскільки спиралася на " Ти" а не на " я".

У ваших творах, Сестро,  можна відшукати ще інше попередження. Воно стосується непідняття хреста...

Є багато таких, що вже давно розпочали свою духовну мандрівку, але мають невеликий поступ. Головна причина цього малого прогресу полягає в тому, що вони не взяли хреста від самого початку. Потрібно пам'ятати слова Ісуса : "Якщо хтось хоче піти за Мною... хай візьме хрест свій і хай Мене наслідує".

На закінчення нашої розмови я просив би вас, Сестро, про якесь слово надії для тих, хто прямує дорогою до центру внутрішнього замку.

Ось моє заохочення: Ні про що не журися, нічого не бійся, Богові довірся, ніщо тобі не погрожує. Хто посів Бога, отримав все. Бог сам вистачить!                                       

 

«Розмовляв» Єжи Жєліньскі OCD

Переклав з польської Олег Бєлінський