Зустрічі з Едитою Штайн

Паломництво до Німеччини католицького театру “Misterium" з київської парафії Воздвиження Святого Хреста

2003 року у нашому парафіяльному храмі було поставлено містерію про кармелітанку, покровительку Європи св. Терезу Бенедикту від Хреста - Едиту Штайн «Покликана любов’ю», яку схвально сприйняли вірні у багатьох парафіях України та Польщі. Згодом, у серпні 2007 року, нас було запрошено до Освенцима-Бжезінки на врочистості з нагоди 65-річчя від дня загибелі Святої, які організував місцевий католицький Центр Діалогу та Молитви і в яких, крім нас та господарів, взяла участь представницька німецька делегація на чолі з біскупом Кельна Манфредом Менцелем. Тоді, після показу нашої вистави, члени Німецького Товариства Едити Штайн зголосилися запросити театр “Misterium” до Німеччини. Справу організації паломництва “Auf den Spuren der hl. Edyth Stein in Deutschland” («По слідах св. Едити Штайн у Німеччині») взяла у свої руки одна з очільниць Товариства, автор книги “Weg nach Birkenau” («Дорога на Бжезінку») пані Хільдегард Шмітц.
21 травня 2009.
У величезному аеропорту Кельн-Бонн нашу групу з 8 осіб, у яку, крім дорослих, увійшла виконавиця ролі маленької Едити 7-річна Іванка Туряніна і до якої долучився незмінний духовний провідник та учасник театру, о. Петро Гершевич OCD, зустрічають пані Хільдегард та сестра-кармелітка. Сідаємо у мікроавтобус і вирушаємо за 160 км до міста Мюнстер – першого пункту нашого паломництва. Пізнього вечора до групи приєдналась наша друг і перекладач Ольга Хмелевська, що спеціально прилетіла для цього з Риму, де вона студіює богослов’я.

22 травня. Мюнстер.
Довідка: Мюнстер – найбільш «велосипедне» місто Німеччини за 160 км на північ від Кельна. Наприкінці війни було серйозно поруйноване бомбардувальниками союзників, але нинішня забудова природньо сусідує з відновленими пам’ятниками старовини та давніми кам’яницями.
Мюнстер – останній притулок Святої у її світському житті, з яким нас зазнайомила член місцевого відділку Товариства пані Шварте. Доктора Едиту Штайн було запрошено до Мюнстера на посаду доцента у Німецькому католицькому інституті наукової педагогіки у 1932 році (будинок знищений бомбою), після того, як їй, вже відомій вченій, за вимогою нацистів було відмовлено у викладанні в університетах Фрайбургу та рідного Бреслау (Вроцлава). Тут, у Мюнстері, Едита стала парафіянкою 700-річного храму Пресвятої Діви Марії, ще відомому під народною назвою «Церква над водою», оселившись за декілька кроків від неї, в «Kollegium Marianum” у сестер-монахинь. По війні на тому місці постав новий будинок, на подвір’ї якого, під кроною старезного каштана, стоїть її скромний, але виразний, пам’ятник, а трохи далі, у затишному саду, де часом відпочивала Свята, збереглась груша, під якою вона колись сфотографувалась.
Вчащала Едита і до поближньої «St. Paulus-Dom” – базиліки св. Павла (1225), з середньовічними реліквіями, грандіозною статуєю св. Христофора та гробницею і музеєм надзвичайно шанованого у пам’яті німецької нації кардинала Клеменса Августа графа фон Галена. Це він, двометровий гігант з наче вирізьбленим з каменю обличчям, біскуп Мюнстера у 1933-1946 роках, у трагічні для своєї Батьківщини часи, героїчно кинув виклик нацистському режимові, викриваючи його злочини у своїх проповідях та листовних зверненнях та привселюдно назвавши Гітлера вбивцею у часі його найвищого «злету». Настільки величезною була популярність цього апостола Правди серед католиків Вестфалії, що фюрер не наважився знищити його, пригрозивши лише, що «розбереться з ним» після своєї остаточної перемоги. Бог вирішив інакше, знищивши панування диявола на благословенній німецькій землі.
Останнім пунктом нашого поклоніння у Мюнстері стала церква св. Людгера, де на початку осені 1933 року Едита Штайн, після 13-годинної молитви і розважань, прийняла доленосне рішення щодо свого вступу до кармелітанського кляштору у Кельні. Згадаймо її слова:«Я переконана, що в цьому криється велич Божого милосердя. Якби ці часи не були такими смутними, я особисто мала б тільки подякувати моїм ворогам, що відкрили мені врешті дорогу». Реліквіями цього храму є Розіп’ятий Христос з відбитими під час війни руками, перед яким уклякала майбутня Свята, і відомий образ, на якому зображені Едита у кармелітанському вбранні та інший шукач Правди, датський священик Нільс Стенсен (1638-1686), котрий перейшов з протестантизма у католицтво – він показує Едиті розгорнуте Євангеліє, у якому пульсує Ісусове серце.
По обіді на нас чекала дорога з чотирма пересадками - це не надто обтяжливо, оскільки німецька залізниця працює як відлажений механізм, майже на кожній станції є ліфти та ескалатори, а по прибутті на станцію пересадки пасажир чекає наступного потяга лічені хвилини, здебільшого сідаючи на нього з тієї ж платформи. Швидкість першого, схожого на літак, потяга, що прямував до Кельна, досягала 250 км. Далі Карлсруе, Вінден і… замість останьої пересадки на платформі нас зустрічають приязні, здебільшого знайомі з Освенцима, обличчя, серед яких посміхався отець-настоятель Бернард Хокельсбергер. Розібрали по своїх авто і через чверть години ми в’їзджали до наступного пункту нашої прощі Бад-Бергцаберна.
23-24 травня. Бад-Бергцаберн.
Довідка: Історія Бад-Бергцаберна починалась з римського поселення І в. по Р.Х. Від 8 століття тут збереглися залишки кріпосних мурів та веж. Позаминулого століття це колоритне містечко з казки братів Грим, завдяки своєму розташуванню у передгір’ях Шварцвальду (Чорнолісу) поруч термальних джерел, набуває слави курорту.
У біографії Едити Штайн це місце, в якому Христос дав їй свій знак, своє благословення. Влітку 1921 р. саме тут, залишившись на самоті в будинку своєї приятельки і майбутньої хрещеної Хедвіг Конрад-Мартіус, вона, «аби не нудьгувати перед сном», витягла з книжкової шафи невеличку товсту книжку – автобіографію вчителя Церкви, святої Терези Авільської. Те всенощне читання-чування стало для Едити останнім поштовхом у її тривалих і непростих пошуках свого духовного покликання – над ранок, перегорнувши останню сторінку книги Матері Терези, вона мовила до себе:«Нарешті. Сталося. Ось вона – Правда!».
Завдяки сердечній увазі до нашої групи отця Бернарда, ми побували біля цього будинку, а невдовзі, після меси у церкві св. Мартіна, мали невимовне щастя торкнутись тієї самої книги, постояти біля хрещальні Едити, помолитись до її образу, в який вставлено реліквію – шматочок тканини з хабіту Святої, побачити на власні очі запис у церковній книзі: «Року Божого 1922, 1 січня, зосталася охрещена Едита Штайн, тридцяти років, доктор філософії, народилась 12 жовтня 1891 року у Бреслау, дочка Зигфрида Штайн та Августи Курант. Після доброї науки і підготовки перейшла з юдаїзму у лоно Церкви і отримала при святому хрещенні ім’я Тереза Ядвіга.»
Несподівано радісним було і продовження цього дня – по обіді ми побували у Франції, у старовинному ельзаському містечку Віссембург (нім. – Вайсбург), який відстоїть від Бад-Бергцаберна на якихось 6 км і який протягом своєї історії неодноразово змінював свою державну приналежність. Спека, залиті сонцем вулиці, похмуре, завалене фрагментами давніх капітелей подвір’я 400-річного житлового будинку, до якого нас завів о. Бернард, голісінькі дітлахи у фонтані на центральній площі, парочки, що неприховано виявляють свою закоханість, одним словом – Франція. Поруч магістрату – мета нашої подорожі – комплекс середньовічного бенедиктинського кляштору св.Петра і Павла, у величному храмі якого саме завершувалось таїнство шлюбної церемонії – чинно сиділи молодята, до яких з напутнім словом звертався священик, саксофон у супроводі органу грав шубертівську «Ave Maria”, а на бічній стіні незрушно височила 14-метрова фреска – св. Христофор. Поруч відкритої галереї на внутрішньому подвір’ї колишнього монастиря нам було показано ще одне диво – типову римську каплицю ранньохристиянських часів, згодом вбудовану у кляшторний корпус.
Наступного ранку, у свято Вознесіння Господнього, ми взяли участь у двох месах, першу з якої провадив о. Петро, а наприкінці другої наші дівчата порадували німців піснею, присвяченою Богородиці. Надвечір, у вщент заповненій залі Центру Едити Штайн, що побудований поруч церкви, українські прочани показали свою першу на німецькій землі виставу містерії «Покликана любов’ю».
25 травня. Шпаєр.
Довідка: Його ще називають «Місто кайзерів на Рейні». Вже за часів кельтів тут було поселення. У ХХ ст. до Р.Х. поміж теперішнім біскупським палацом та ратушею виник перший римський військовий табір. При кайзерах династії Салієрів (1024-1125) Шпаєр став одним із центрів влади Німецької держави. Від 1294 р. Шпаєр – «вільне місто». Тут було проведено 50 рейхстагів, у тому числі і такі драматичні для Західної Європи рейхстаги 1526 та 1529 рр., де відбувся остаточний розкол Римської Церкви.
У Шпаєрі ми «з колес», дійшовши пішки з вокзалу до поближньої жіночої гімназіі ім. Едити Штайн, якою опікуються сестри з ордену св. Домініка, зіграли свою виставу у чудовому залі зі справжньою театральною сценою. Крім гімназисток, їхніх вчителів та сестер-домініканок, які у повному складі прийшли на спектакль, у залі були присутні представник біскупа дієцезії Шпаєр та Президент Німецького Товариства Едити Штайн доктор Моніка Панкоке-Шенк, яка виступила з подячною промовою, після чого зав’язалась жвава та обопільно корисна співбесіда з аудиторією.
По розмішенні у біскупському готелі св. Людвіга і пізнього сніданку-обіду, ми з пані Хільдегард, у супроводі гіда пана Вільгельма, продовжили свій шлях услід за Едитою Штайн. Українським прочанам було надано унікальну честь відвідання каплиці у палаці біскупа, доступ до якої заборонений світським особам. Саме тут відбулось миропомазання Едити і саме тут, в часі свого апостольського візиту до Німеччини, молився папа Іоанн Павло ІІ, відмовившись ставати коліньми на підставку для молитви, на яку ставала майбутня Свята, і вклякнувши просто на підлозі поруч неї.
Над площею, майже навпроти біскупської резиденції, нависає хрестовидна у плані громада романської базиліки, найбільшої з цього боку Альп. Розміри цієї святині, що закладена близько 1030 р. кайзером Конрадом ІІ, вражаючі – довжина її центрального нефу, склепіння якого підпирають могутні цегляні колони, дорівнює 143 метрам, при тому вівтарна частина складає половину загальної довжини. У підземних криптах собору покояться 5 кайзерів, 4 королі, інші достойники. Від базиліки колись починався один зі шляхів знаменитого паломництва до Сант-Яго де Кампостела – гробниці святого Якова у північно-західній Іспанії, про що нагадує бронзова статуя Пілігрима напроти храму.
На жаль, через напруженість графіку ми не змогли побачити ані ритуальної юдейської купальні 1128 р., що знаходиться поблизу собору на глибині 10 м, ані помилуватись видом Рейну і міста з височенної башти міської брами – у домініканському кляшторі св. Магдалени на нас знову чекала Едита і вже знайомі сестри. Саме тут вона вчителювала у 1923-1931 роках, учила дівчат і вчилась сама – через молитви, книги, спілкування з монахинями та священиками осягала Божу науку, ще неусвідомлено готуючись до свого хреста. Сестри-домініканки зворушливо зберігають пам’ять про свою духовну сестру, про що нам довго розповідала старенька усміхнена абатиса сестра Клара. У музеї ми довго розглядали оригінали рукописів Едити, насамперед, товстезні, списані бісерним почерком стоси аркушів з перекладом на німецьку фундаментальної праці св.Томи Аквінського «Quaestiones disputatae de veritate» («Розважання про правду»), який своєю появою приємно вразив науковий світ. Нас завели і до кімнати, у якій мешкала пані Едита Штайн. Нині вона має вигляд меморіальної – під час війни гітлерівці, реквізувавши частину кляштору, спустошили її і зробили тут свій склад. Проте, в недоторканості зберігся розарій та чудовий сад, що прилягає до старовинних міських мурів. Кажуть, Едита любила прогулюватись вздовж них, слухати щебетання пташок, звично розглядати візерунки на вмурованих камінних плитах давніх поховань, сидіти у віддаленому закутку за неушкодженим і досі каміннім столом. Ти жива, Едито, а ми, помолившись, мусимо знову прощатись з Тобою і знов зустрічати Тебе. Адже попереду на нас чекає Твій останній прихисток на рідній землі - Кельн.
26-27 травня. Дорога понад Рейном. Кельн.
Довідка: Кельн (за часів римського панування Кольонія) - головне місто землі Рейн-Пфальц, з численними музеями та памятками старовини, один з найбільших релігійних, культурних, промислових центрів сучасної Німеччині. Від ранього середньовіччя це місто скупчувало у собі всі кращі мистецькі сили надрейнских країв, була славна школою готицького релігійного малярства.
Від Мюнстера через Майнц до Кельна потяг йде понад могутнім Рейном. Незабаром перед нами відкрились краєвиди, незчисленну кількість разів оспівані німецькими поетами та художниками – ланцюг скелястих, порослих лісом та увінчаних старовинними замками гір на правому березі, розсип білих містечок, що заглядаються у швидкоплинну воду і, нарешті, на одному з річкових звивів, величезна скеля Лореляй – увічненої в поезії Генріха Гейне прекрасної золотоволосої діви, котра з цієї скелі заворожувала своїм співом рибалок на загибель у темних глибинах Рейну.
Вийшовши з тунеля кельнського вокзалу, ми остовпіли від побожного захвату – у химерному сплетінні камінних мережив здіймались осанною до самісінького неба готичні шпилі знаменитого кафедрального собору, біля підніжжя якого мурашками пересувались люди. Невдовзі, полишивши багаж у камерах схову, ми ступили під його склепіння, впродовж двох годин милуючись сюжетами яскравих різноколірних вітражів (15000 кв.м.!), уклякаючи перед однією з найбільших святинь християнства – оздобленим у золото, срібло, дорогоцінне каміння саркофагом трьох біблійних волхвів або королів, слухаючи розповіді гіда пана Гофмана і стиха дякуючи Господу за те, що Він подарував нам споглядання цього рукотворного дива. Невдовзі, на повоєнному фото, ми побачили той самий собор, що одинокою скаліченою сиротиною стояв на спорожнілій площі серед згарищ і руїн.
Велике враження справило на нас і відвідання церкви св. Андрія, що розташована поблизу катедри. У вівтарі цього храму покояться мощі св. Апостола Андрія Первозванного , котрий на Дніпрових кручах прорік славу майбутньому Києву, часточки святих мощей Христових Апостолів Симона Зилота та Юди Таддея, а також часточка Животворного Хреста Господнього.
Посеред підземного гроту церкви під вівтарною частиною цього святилища покояться у білому саркофазі мощі людини, котра мала найгрунтовнішу освіту з-посеред усіх вчених ХІІІ століття - святого Альберта Великого (Albertus Magnus), знаменитого ченця-домініканця, вчителя Церкви і наставника св.Томи Аквінського. Непростою була посмертна доля цього святого, котрий, з-поміж іншого, повернув у науковий обіг труди Аристотеля. Біскуп Альберт був похований 18 листопада 1280 року у вівтарній частині домініканської церкви Святого Хреста в Кельні, на будівництва якою він виділив власні кошти. Після зруйнування цієї церкви у 1804 р. його мощі було перенесено до церкви св. Андрія, голова св. Альберта покоїться на його батьківщині – у церкві швабського містечка Лауінген.
У Кельні нас оселили у францисканському кляшторі св. Пантелеймона, стародавній романський храм якого (960 р.), з саркофагом Святого, мармуровою гробницею імператриці Феофано, похованнями її чоловіка, імператора та співправителя Оттона II та будівничого храму архієпископа Бруно, також залишає по собі неабияке враження. Дякуючи цим похованням та мощам одного з найдревніших християнских святих церква Св. Пантелеймона є однією з найбільш шанованих християнських храмів світу, де у 2005 р. молився папа Бенедикт XVІ.
Наступний день був знаковим у нашому паломництві. Він розпочався св. Месою у кельнському Кармелі, брама якого відкрилась для Едити Штайн 14 жовтня 1933 року, в день урочистості її святої наставниці, Матері Терези з Авілі. Тоді це був інший будинок, який залишився лише на вицвілій фотографії, і інший храм, але хіба для Господа не однаково, де витає дух Едити Штайн - св. Терези Бенедикти від Хреста, яка нині дивиться на нас своїми глибокими очима з образу поруч вівтаря і нечутно промовляє: «Я вдячна вам за вашу любов. Я чекала на вас. Я благословляю вас.»
Віриться, що кожен з нас почув ці чи інші слова, коли тримав у руках єдину особисту річ, що залишилась від Святої – дерев’яне розп’яття у металевому корпусі. Його перед виставою було дозволено поставити на вівтар поруч образу Едити, який ми привезли з України. На виставу прийшов наш добрий знайомий із зустрічей в Освенцимі, який сприяв теперішньому паломництву – біскуп Кельна Манфред Менцель. І не лише прийшов – він узяв участь у виставі, читаючи тексти свідків, які є у містерії.
Напевно, наша театральне служіння чогось таки варте – по виставі ми почули від Його Екселенції, матері-настоятельки, інших сестер та парафіян безліч проникливих свідчень і теплих слів на свою адресу, рефреном яких можна б було поставити слова однієї з кармеліток: «Ви навіть не уявляєте, що ви робите в наших душах!». А втім, на нас чекала найбільша винагорода – за розпорядженням Його Екселенції із закристії винесли дорогоцінну реліквію – орнат, у який вшита матерія з білого облачення Христової нареченої, яке було на Едиті під час церемонії вступу до кляштору. У цей орнат вбирається біскуп під час найбільших урочистостей у Кармелі і ми, вклякнувши, по черзі притулялись до нього своїми грішними вустами.
28-29 травня. Бремергафен.
Довідка: Цьому місту на узбережжі Північного иоря, неподалік від відомого з дитинства Бремена, заледве 180 років. Під час війни воно було майже вщент зруйноване. У новому Бремергафені функціонує великий морський порт, Інститут моря та інші наукові установи, музей флоту, унікальний морський зоопарк. Останнім часом набережну міста прикрасила модерна споруда, що нагадує вітрильник, з вершечка «щогли» якого навсібіч відкриваються чудові краєвиди.
Едита Штайн тут ніколи не була. Але у центрі, поруч католицького храму, існує католицька школа, що носить її ім’я і якою керує великий шанувальник Святої, член Товариства Едити Штайн пан Клаус, завдяки наполегливості якого ми приїхали сюди, щоб дати три останніх вистави – одну для дорослих глядачів та дві для школярів.
Щодо дорослих ми не дуже хвилювались після попередніх виступів, і дійсно, зустріч відбулась чудова. Наступного ранку залу заполонили учні школи, спершу молодші, десь від 4 класу, на другій виставі – старшокласники. Діти як діти, рухливі, гамірні, розкуті. Але як вони сприймуть нашу непросту містерію, хоча її німецький текст був розданий кожному і до того ж демонструвався на великий екран? Сприйняли, перейнялись, замислились, задавали багато питань, уважно слухали наші пояснення – Едита Штайн доторкнулась дитячих сердець.
Лише великий народ здатен свідомо і щиро прийняти на себе хрест покаяння за вільні чи невільні злочини своїх батьків і дідів. Із политого горючими слізьми жертовного попелу мільйонів жертв фашистських концтаборів, серед яких була Едита Штайн та її сестра Роза, постала, наче Фенікс, нова Німеччина, відкрита для світу могутня країна, яку не можна не полюбити. Дякуємо Тобі, наша Свята, за цю любов, за відчуття поєднання у Христі, що збагатило наші серця. Дякуємо, що Ти відкрила для нас свою кохану Vaterland, за наші численні зустрічі з Тобою, з Твоїми земляками, за їхню привітну гостинність, за шану, яку вони Тобі віддають. Дякуємо за нашого надійного друга пані Хільдегард Шмітц - її величезна праця, за матеріальної підтримки німецьких благодійних фондів, уможливила наше паломництво. Дякуємо Тобі, Едито! Дякуємо Тобі, Господи! Амінь.

Книга Олега Бєлінського "І Слово було у Бога"