7 днів в монастирі

Нещодавно мій давній друг, отець Ришард Столярчик, котрий, доречи, розпочинав свій священицький шлях зі Львова, був призначений настоятелем монастиря кармелітів босих поблизу села Черна, що в Західній Галіції (Польща). Відгукнувшись на його запрошення я на тиждень замешкав в старовинній обителі 17 сторіччя. 

 

7 днів в монастирі
 

Хоча поблизу древніх монастирів мені доводилося бувати неодноразово, здебільшого вони цікавили мене в якості пам’яток історії та архітектури.  Їх сьогодення й внутрішнє життя залишалися непізнаними та ще й "відгородженими" усілякими стереотипами атеїстичного, часом відверто антиклерикального суспільства, на кшталт: римо-католицькі монастирі купаються в розкоші, аскеза ніколи не була притаманною західному Християнству. Отож хочу зруйнувати ці штампи і привідкрити монастирську браму для читачів.

 

Покладений серед букових лісів Краківської височини ренесансовий монастир – справжній острівець спокою. Тут не працюють мобільні телефони, ніхто не дивиться ТВ, не слухає радіо, не обговорює політику. Навколо лише спів птахів, передзвін дзвонів, дзюркіт річечки Іл`яшівки, названої так на честь пророка Ілії, котрий жив на горі Кармель в Ізраїлі.

Власне коло гори Кармель на Святій Землі в 12 столітті й формується орден пустельників-кармелітів. Пізніше орден поширюється Європою і в 1630 р. при допомозі дружини краківського воєводи Агнєшки Тенчинської кармеліти приходять в глухе село Черна. Тут зводиться храм, монастир та 11 скитів в яких мешкали подвижники-пустельники.

Центром обителі є санктуаріум – храм з особливо цінною іконою Пресвятої Богородиці, створеної і 1 пол. 17 ст.  Довкола розташовані сади, кальварійний шлях з кам’яними, витесаними самими монахами, 12 скульптурних композицій –  статціями Дороги Христової. І з усіх сторін ліс. Якщо зайти в гущавину й непомітно зачаїтися, то за кільканадцять хвилин відкриєш собі життя лісу – можна буде побачити і зайців, і оленів і їжаків, а можливо навіть потрафить навіть зустрітися з лисицею.

Кармелитянська обитель ніколи не припиняла діяти – і в часи антиклерикальної Австрії, і часи комуністичного режиму. Це одна з причин наявності багатої бібліотеки в котрій зібрано 3270 стародруків та 25 тис. книжок виданих по 1801 році – такій й кожен університет позаздрить.

Як розповідає отець Ришард, в другій половині 20 століття, чималу частину монахів складали львів’яни – кармеліти з монастиря на Персенківці ( будівля збереглася і знаходиться на промисловій території біля вул. Стрийської), котрим довелося піти зі Львова через встановлення атеїстичного режиму. Шкода, але останній з них помер рік тому, в 2010.

Зараз в монастирі живе біля 20 монахів, восени чекають ще 15 послушників. Монахи живуть в скромних келіях, в яких, однак, є все необхідне: ліжко, стіл, стілець, шафа на одяг, поличка для книжок. Над дверима висить розп’яття, а з зовнішньої сторони, по коридору розміщені християнські мудрості. "Не зносить Бог вигляду душ, що прагнуть величності мирської", - було написано над моєю келією. Окрім сентенцій довгі коридори прикрашені також старовинними картинами з біблійними сюжетами, образами святих. В одному з коридорів – галерея настоятелів – портрети й коротка інформація. Помічаю, що більшість з них керували монастирем 3 роки. " Це каденція. Потім настоятель може бути призначений ще раз, але після двох термінів мусить звільнити свій пост для іншого – як і в державі", - пояснює пріор.

 

Ікона Богоматері - скарб монастиря
Ікона Богоматері - скарб монастиря

Усі монахи постійно носять однакові темнокоричневі ряси з капюшонами, фасон яких не змінювався вже 400 років. "Раніше в періоди посту монахи не знімали капюшонів, навіть під час їжі. Зараз такі формальні традиції відходять, щоб присвятити більше речам сутнісному", - розповідає настоятель. До такого сутнісного належить зокрема принцип мовчазності. Silentium– з лат. мовчання – написано над воротами монастиря. Балакучий не уникне гріху, зрештою шкода багатослів’я відома далеко поза монастирями й оспівана від народного "мовчання - золото" до юридичного " все що скажете – може бути використане проти вас".

І монахи дійсно не багатослівні. Між собою вітаються християнським "Слава Богу", "Нехай славиться ім’я Ісусу Христа" - "На віки віків", або ж просто кивком голови. Звертаються один до одного "брат", до вищих по ієрархії - "отець". Далі може додаватися виконувана функція чи пост. Наприклад "отець пріор" (настоятель), "отець скарбник", "брат ключник", "брат садовник" і т.д. По імені звертаються лише до близьких друзів, наприклад до колишніх однокурсників по семінарії.  

 

Живуть монахи по чіткому розпорядку – рано лягають і рано встають. Семигодинного спочинку усім має вистачати. Всю ніч один чи кілька монахів моляться в каплиці, а в 5:15 б’ють побудку й відправляються будити братів стукаючи до кожного в келію зі словами: " На молитву брати вставайте Бога славити !". В неділю поспати можна на пів години довше.

Прочитавши ранішні молитви монахи відправляються до трапезної для спільної агапи. В Польщі, тай в цілому ЄС, майже не споживають хліба, хіба що з канапками. А от в монастирі – хліб основний продукт. Для багатьох окраєць  з маслом та кавою – ось і сніданок. Обід ( о 12:30) вже значно ситніший та складається з трьох блюд: першого, другого і десерту. Останній не подають під час посту. При мені двічі подавали рибу в лише раз, в неділю – м'ясо. Взагалі ж до 1969 року м’яса взагалі не їли, навіть в свята. Пізніше порахували, що цей продукт вже став дешевшим від риби й дозволили споживати 4 дні на тиждень, однак і так м’ясом ніхто не об’їдається. Частіше їдять каші, рис з овочевою підливою, тушковану капусту. На десерт може бути яблучний пиріг, кисіль, пудинг або ж хліб з варенням. Щось подібне їдять і на вечерю о 18:30. Під час трапези хтось з монахів читає іншим легку духовну книжку. Їсти в келіях і взагалі поза трапезною – суворо заборонено.

Звісно першочергову роль в житті монахів відіграють молитви й медитації – біля 5-7 годин на день. Монахи моляться і поодинці, і разом, і з паломниками. Щоденно в санктуаріумі відбувається кілька богослужінь і якщо в звичайні дні храм напівпорожній то в неділю в літній період з поближніх сіл і містечок з’їжджається стільки вірних, що  доводиться служити сім мес.

Звісне не однією молитвою живуть монахи. " Хто не працює – той не їсть ", - пише апостол Павло. Всі брати мають свої завдання: одні займаються вірними – сповідують, проводять реколекції, приймають записки для молитов, інші займаються з послушниками, слідкують за чистотою, за садом тощо. " Роботи дуже багато, а людей не вистачає. Раніше, коли монастир не приймав паломників, вдавалося доглядати городи, тримати курей і корови. Воно б і зараз не завадило, однак не можливо все встигнути", - роз’яснює ситуацію отець Ришард. А роботи монахам ставатиме все більше – зараз кармеліти будують будинок паломника, в якому є відчутна потреба у вірних. За словами настоятеля, за останні десятиліття монастир переорієнтувався з внутрішнього життя братії на роботу з вірними. Монахи виїжджають за його межі, опікуються школами, будинками пристарілих, тюрмами. Звісно існують й монастирі іншого типу, з відмінними уставами, де нічого не змінювалося століттями. Особливо строгі правила у ордена камідулів – монахи там живуть в маленьких будиночках, самі вирощують собі їжу, майже не підтримують контактів з зовнішнім світом.

Окрім роботи у кармелітів є й час для відпочинку. Вони можуть займатися фізичними вправами в гімнастичному залі, пограти в настільний теніс, поспілкуватися між собою в рекреаційній кімнаті. Часом, в хорошу погоду, монахи роблять вилазки до лісу.

14 днів на рік - "монаша відпустка" для відвідин близьких. При потребі ( у разі смерті, весілля в родині, здачі семінарських екзаменів) настоятель може надати додатковий "відгул".

 

О 20:00 всі монахи пісно співами прославляють Богородицю перед іконою, котра на ніч замикається броньованою куртиною. Після цього брат ключник закриває брами і братія розходиться по келіях, щоб о 22:00 згасити світло. Після цього в темноті гасатимуть кажани, котрі живуть в старих підвалах, і світитиметься лише два вікна: в капличці, де хтось з братії молитиметься цілу ніч і у мене, не привченого до правильного розпорядку.

 

 

02.06.2011 р.                                        ©   Віто Надашкевич

ХайВей