Нехай з цього Санктуарію лине наш крик про мир для всього світу, а особливо для України

37707738 10204962496658944 3306999434939727872 oІз серії: "З життя Кармелю"

Архієпископ Ренато Боккардо

_______

Проповідь Архієпископа, ординарія дієцезії Сполето-Нурсія (Італія) Ренато Боккапдо під час Урочистостей Матері Божої Святого Скапулярія 22 липня у Бердичеві.

З глибоким почуттям приєднуюсь сьогодні до Вас, дорогі Брати та Сестри, які прибули до цього Санктуарію, щоб вшанувати Матір Ісуса та призивати Її заступництва. Разом з Вами зі зворушенням переживаю Благу Вість віри і надії, яка знаходиться в цих мурах, особливо, в чудотворному образі Богородиці, біля якого ми зібралися. Озираючись на історію століть, бачимо багатьох синів і дочок цієї української землі, які тут отримували мужність і підтримку для щоденного паломництва і, в найважчі моменти переслідування і гніту, показали християнам усього світу яскравий приклад вірності Господу Ісусу та Його Євангелію, складаючи жертву з власного життя.

Щиро вітаю Львівського митрополита, архієпископа Мечислава Мокшицького, з яким зв'язують мене почуття дружби, братерства і поваги з часів нашого спільного служіння великому і незабутньому Святому Йоану Павлу ІІ. Дуже дякую йому за те, що він запросив мене розділити радість цього великого святкування разом з вами. Вітаю усіх присутніх тут братів єпископів, священиків, монахів та монахинь і всіх вас, Брати і Сестри, які сьогодні приносите до ніг Марії свої радості та надії, горе і страждання (див. GS 1) щоденного життя.

Ми прийшли сьогодні, щоб повторювати Діві Марії просте і красиве привітання ангела: "Радуйся, Маріє!". Це глибока потреба нашого серця та прояв вдячності. Мені здається, що сьогоднішня Літургія виражає дивовижну таємницю Бердичівського Санктуарію, показуючи нам Марію біля підніжжя Хреста. Там, за словами Ісуса: «Сину, ось Мати твоя», Вона стала Матір'ю усіх, а учень Йоан, який представляв усіх нас, «взяв Її до себе додому».

Факт, про який розповідає Євангеліє, нагадує нам про будівництво цього храму. Справді, у 1630 році воєвода Київський Януш Тишкевич пожертвував свій замок кармелітам босим, щоб вони збудували монастир і храм. У 1642 році, коли тут був вшанований цей образ Богородиці, народ України «взяв Марію до свого дому». З тих далеких днів Марія як Мати безустанно звершує своє служіння в цій базиліці так, що сини і дочки української землі можуть прийняти спасіння, яке приніс Відкупитель. Ця святиня стає постійним місцем євангелізації. Тут Слово Доброї Новин набуває виняткової сили і водночас тут Матір заступається за нас. Усім паломникам, які приходять в цей храм, Діва Кармелю продовжує вказувати на свого Сина Ісуса і народжувати Його в серцях та в житті тих, хто хоче Його прийняти.

Святий Ігнатій Антіохійський, один з найвидатніших мучеників християнської давнини, називає Ісуса "Сином Божим та Сином Марії". Це ставить Марію на вертикальній висоті: навіть поруч із небесним Отцем. Але, в той же час, ставить Її так близько нас, що Вона стає нашою Матір'ю, Матір'ю Церкви. Справді, Ісус, якого вона породила, прийняв нас за братів. Він з'єднав нас так глибоко, що ми утворюємо одне тіло. Він став нашим Головою, але і нашим Братом: "первісток серед багатьох братів", як Його називає святий Павло (Рим 8,29).

Це те, про що Апостол нагадує нам чудовими словами з Послання до Галатів, які ми щойно почули: «Бог послав Сина Свого, що народився від жінки, народженої за законом ... щоб ми могли прийняти усиновлення» (пор. Га 4,4). В той час як Ісус в Марії стає людським Сином, ми, люди, стаємо дітьми Божими. У той час як Він із Сина стає слугою, ми, які були рабами, стаємо дітьми: «Ти вже більше не раб, але син», нагадує нам знову Святий Павло (пор. Га 4,7). Це чудовий обмін, "місцем" якого є Марія.

Ставши дітьми Божими через Духа, ми отримали відвагу дітей по відношенні до Бога та право називати Його як Ісус: «Авва! Наш Тато!». Це слово – це, немовби, жива реліквія Христа: це Його власний голос, який прийшов до нас без жодного перекладу. "Авва!" – так молився Ісус. Ми повинні частіше пам'ятати про наше неймовірне право і великий привілей. Ми повинні наслідувати Ісуса, який в пориві радості, а також в смутку оливкового саду молився до Отця: «Я дякую Тобі, Авва ...» (Мт 11, 25), «Авва, якщо це можливо ... » (Мт 26,39), «Авва, в Твої руки віддаю Я духа Мого» (Лк 23,46). Наше християнське життя потребує такого широкого дихання, щоб не зів’янути і не застрягти в сухості застою та формалізму. Якщо ми навчимося будувати своє життя на цих синівських відносинах з Отцем, то в них ми знайдемо єдність віри та відкриємось на відносини з кожною Особою Пресвятої Трійці. Адже ми йдемо до Отця через Ісуса Христа, у Святому Дусі. І ми не йдемо туди індивідуально, але як спільнота спасенних, як Церква, Матір'ю та Взірцем якої є Марія.

Все життя Ісуса, від Вифлеєму до Голгофи, було для Марії тим, що Вона зберігала у своєму серці і над чим Вона роздумувала (пор. Лк 2,19). Такою була Її школа віри. Хто знає, скільки разів Марія поверталась думкою до цих подій, щоб отримати світло і мужність! Тому що – і про це важливо не забувати – навіть Марія жила вірою, зростала у вірі, пройшла крізь випробування віри. І в цьому зростанні віри тим, що насичувало Її, як і тим, що насичує нас, є Боже Слово. Боже Слово стало тілом у Ній двічі: спершу фізично, коли протягом дев'яти місяців Вона носила Його в утробі і годувала; вдруге Він воплотився в решті Її життя, в тому сенсі, що кожен жест, кожний момент Її життя був натхнений Божим Словом і вона була Йому вірною.

Ми не можемо наслідувати Марію в цьому першому втіленні (народити Ісуса фізично), але ми можемо це зробити в цей другий спосіб. Ми можемо як Вона «зачати в собі Слово розумом», як каже святий Августин (De s. Virg 3, 3); ми можемо прийняти це Слово, зберігати його в наших серцях, зробити це Слово світлом для наших кроків, їжею нашого життя. Аж до того блаженного часу, коли Господь одного дня навідає нас як свою Матір зі словами: "Блаженні ті, хто слухає Слово Боже і зберігає його" (Лк 11,28).

Діві Марії, Матері Церкви, ми довіряємо нашу щиру молитву, щоб Вона заступалась перед своїм Сином за всіма нами і для кожного зокрема випросила дар благодаті і вірності Богові та мужності в визнаванні християнської віри. Зокрема, ми довіряємо Їй всіх тим, хто страждає тілом і духом через ненависть, насильство та війну; нехай з цього Санктуарію лине наш крик про мир для всього світу, а особливо для цієї благородної і змученої країни, яка багата людськими та християнськими традиціями, яка сягає своїм корінням Хрещення Київської Русі, коли у 1030 років тому Боже життя увійшло до сердець та в життя українського народу. Наша молитва виражається в словах, які тут, в Україні, промовив Святий Йоан Павло ІІ, коли в 2001 році прибув в паломництві до Києва та Львова: «Найсвятіша Діво, Покровителько України, Ти від віків вказувала шлях цьому християнському народові. Чувай і надалі над своїми дітьми. Допоможи їм, щоб вони ніколи не забували "імені", тобто тієї духовної ідентичності, яку вони отримали при Хрещенні. Допоможи їм завжди втішатись безцінною ласкою бути Христовими учнями (див. Ів 3,29). Будь Провідницею кожного. Ти – Мати Божа й наша Мати!"(Angelus в кінці Святої Меси в аеропорту Чайка, 24 червня 2001).