В'язень двох таборів

00949z4dІз серії "Біографія"

Лариса Вермінська

______

20 січня виповнюється 50 років з дня смерті ксьондза Юзефа Козінського. Зі спогадів племінниці ксьондза Юзефа Козінського, Вацлави

Минуло багато часу, але в Бердичеві пам’ятають цього священика, який зробив неоцінений внесок у розвиток духовності та збереження католицької громади нашого міста. Ксьондз Юзеф був добрим душпастирем, допомагав усім, хто до нього звертався. Це була обдарована багатьма талантами людина. Він гарно малював, міг би стати художником, але присвятив своє життя служінню Богу. Намальовані ним картини ще донедавна знаходилися у його рідній парафії в селі Топори, що лежить у 7 км від Ружина.

Ксьондз Козінський народився в селі Озерне недалеко Ружина у 1889 році. Навчання у духовній семінарії розпочав у Житомирі в 1916 р.

Вмів також багато чого робити руками, знав слюсарну та столярну справи. Як  багато поляків, був арештований весною 1935 року у Топорах, які належали до Житомирської дієцезії. Після арешту його вислали на Колиму, де він відбув важких п’ять років у сталінському концтаборі. На початку серпня 1940 року його звільнили з ув’язнення. Священик повертається до рідного села. До 1941 року Юзеф Козінський був змушений працювати у колгоспі, щоб заробити на життя. У цей час влада йому заборонила виконувати обов’язки священика, тому він косив, теслював, ремонтував техніку. У Топорах працював кушнірський цех, де шили коміри з хутра, шапки, кожухи, але люди потребували також і взуття. Тоді традиційно в селах носили валянки. На жаль в майстерні не було обладнання для вироблення валянок і ксьондз Козінський домовився з директором, що поїде до Бердичева і подивиться, як працюють машини для виготовлення цієї продукції. Повернувшись до Топорів з Бердичева, сам виготовив таку машину і майстерня почала виробляти валянки. Селяни були дуже задоволені тим, що тепер можна дістати  так потрібне їм взуття, не виїжджаючи з села. Хоча влада не дозволяла Юзефу Козінському відправляти  католицькі обряди, він все одно не боячись повторного арешту відправляв Служби Божі у приватних будинках при закритих ставнях, бо комуністична влада з католицького храму вчинила  зернове сховище.

На початку гітлерівської окупації ксьондз знову був арештований. Тим разом його арештовують німці. До його помешкання прийшов староста села з поліцаями та наказав їхати з ними до комендатури. Після цього арешту священик потрапляє до концентраційного табору, що знаходився на Західній Україні. Через деякий час німецька влада його реабілітує і він повертається до Топорів. Але спочатку ксьондз приїхав до Житомира. Від священиків, які працювали у житомирському кафедральному костелі він отримав скерування до бердичівської парафії фарного костелу Святої Варвари. Ксьондз Козінський мав також їздити до Топорів та Ружина, щоб там виконувати свої душпастирські обов’язки. Під час окупації робота католицьких храмів у цих місцевостях була поновлена. Мешканці Топорів радісно вітали  свого священика, який приїхав до них у сутані. На зустріч з ним прибули також люди з інших сіл. Староста Мельник, який видав ксьондза поліцаям, тепер поводив себе дуже люб’язно та ввічливо. У цей день була відправлена урочиста меса. Видавалось, що війна скінчилася, знову відкрито костьоли і можна вільно  відвідувати храми та молитися. Але це тривало недовго. Після німецької окупації знову повернулися більшовики та розпочали «атеїстичну війну» проти віруючих. Знову почали закривати костели, церкви, синагоги. Вчителі у школах виривали у дітей Бога з серця та душі. Висміювали учнів з віруючих сімей, зривали з їх грудей хрестики та медальйони. Їхніх батьків переслідували за місцем роботи. В такий спосіб атеїстична акція досягла і бердичівського костелу Святої Варвари. Восени 1949 р. цей храм був закритий міською владою. Знищено орган, повикидали з костелу образи, скинуто хрести із дзвіниці та фасаду. Приміщення храму перетворили на спортивний зал, де трохи пізніше стала працювати спортивна школа.

З 1949 р. по 1953 святі меси відправлялися у селі Халаїмгородок, що у 27 км від Бердичева. 1953 року ксьондзу вдалося разом з парафіянами Бердичева купити хату на вул. Чуднівській та переробити її у каплицю. Вдалося також  врятувати образ, який завжди носили під час процесій, що організовувалися у Монастирі Босих Кармелітів. Цю реліквію вдалося забрати та переховати у каплиці. Ксьондз Козінський працював у Бердичеві та доїжджав до Халаїмгородка. Так він прожив до 20 січня 1967 року. Священик помер від хвороби серця у віці 78 років. Його поховали на старому католицькому кладовищі по вул. Пушкіна. Безсумнівно постать отця Юзефа назавжди залишилася у серцях  багатьох бердичівських католиків та їхніх дітей і онуків, які знають про його служіння лише з розповідей старшого покоління. Та пам'ять про  вчинки праведної людини не має часових меж. Посіяне ксьондзом Козінським  зерно Христового вчення і сьогодні дає свої врожаї. Слава і честь слузі Божому, який зберіг для нашого міста, найдорожчий скарб кожної людської особистості – віру, надію та любов!

Лариса Вермінська, редактор газети „Mozaika Berdyczowska