Життя народжується з… милосердя

🔸 Данута Пекаж (знаний бібліст з Кракова) 🔸

Наше дочасне життя починається з черпання поживних речовин з крові і «води» нашої матері; так само і наше духовне життя може розвиватися лише тому, що там, на Голгофі, витекли для нас струмені крові і води.

Жоден з нас не заслужив дар життя. І ніхто не «заробив» на комфортне, тепле помешкання, в якому пройшли перші місяці нашого існування: плодові води в лоні матері захищали нас від травм і забезпечували постійну температуру; з них, як і з крові матері, ми отримували поживні речовини, потрібні для життя і розвитку. Лоно матері, вода і кров – це великі дари, приготовані Богом на перші хвилини життя людини, абсолютно безкоштовні, безкорисливі. Життя народжується в оточенні турботливої Божої і батьківської любові.

Це не дивно, що в середовищі, в якому формувалися книги Старого Завіту, вважалося, що в лоні матері (євр. rechem) знаходиться центр найніжніших, найнесподіваніших відчуттів, а як наслідок – для визначення любові вживалося спільнокореневе слово rachamim, щоб показати, що Бог милостивий до нас, як мати, котра оточує любов’ю своє любе дитя.

Але не можна забувати і про іншу істину: навіть якщо народиться найздоровіше, найбільш здатне до життя немовля, воно теж потребує нового дару життя, життя у Божій благодаті. Туди, де через первородний гріх запанувала смерть (для людей біблійних часів смерть означала також порушення або розірвання відносин, особливо найважливіших – з Творцем, Подателем Життя), ми, люди, власними силами не змогли б повернути життя. Це міг зробити лише Бог, який керується любов’ю до слабкого створіння. Тому і в це Боже життя ми входимо як новонароджені, без будь-яких заслуг з нашого боку (до речі, це чудово ілюструє хрещення немовлят: немовля не може сказати, що воно дуже старалося сподобатися Богу і «заслужити» [?] Його благодать).

Бог виявляє до нас милосердя, коли дозволяє нам народитися у водах хрещення, народитися з води і Духа. Який вдалий знак вибрав Бог! Без води немає життя, вода напоює і очищає.

Але, звичайно ж, одної лише води не вистачило б – ми б не могли ввійти у Боже життя, якщо б Ісус, невинний Агнець, не віддав за нас своє життя.

Люди стародавніх часів, мабуть, набагато глибше за нас розуміли, яким великим злом є гріх, що на різних рівнях вводить людину в реальність смерті – втрата життя в благодаті, порушення відносин з Богом і людьми і, нарешті, шкода, заподіяна самому собі.  Великі втрати не вдасться вирівняти за невелику плату. Вважалося, що за провину, страшну як смерть, потрібно заплатити чимось, що можна було б прирівняти до смерті. Тому, на думку стародавніх, складання жертви прощення за гріхи було пов’язане з проливанням крові, хоча, звичайно, в Ізраїлі вбивали не людей, а тварин: волів, козлів, ягнят. Людина віддавала щось цінне, щоб показати, що шкодує за вчинене зло і розуміє всю його серйозність.

Але ж чи кров телят і козлів могла вирівняти таке велике зло, яким є величезна кількість людських гріхів? І ось Бог робить щось нечуване: Син Божий віддає своє життя, проливає свою кров, щоб звільнити нас від наших гріхів.

Саме тут ми торкаємося проблеми, яка непокоїть багатьох сучасних християн – співвідношення між Божим милосердям і справедливістю. На думку багатьох сьогоднішніх людей, не можна бути одночасно справедливим і милосердним, оскільки справедливість асоціюється з покаранням, а милосердя – з пробаченням. Як хтось зауважив, Хрест Ісуса Христа –найкраще вирішення цієї дилеми. Бог – справедливий, бо не ставиться до гріха байдуже, не говорить, що нічого не сталося, але одночасно він милосердний, оскільки бере тягар нашого зла на свої плечі, щоб нас від нього звільнити. Ми чисті, ми виправдані не тому, що наші гріхи визнано дрібницями, а тому, що Він заплатив за них жахливу ціну. Св. Павло наставляв своїх вірних: «Ви бо куплені високою ціною!» (1 Кор. 6, 20). А якщо Ісус Христос заплатив таку велику ціну за наше спасіння, то хіба ж ми не повинні бути Йому вдячні, а перш за все, чи не маємо зробити висновки на майбутнє?

Так, ми живемо завдяки цій крові, пролитій за нас. Один письменник, говорячи про діло спасіння, згадав сумну фразу, яку промовляли стародавні учасники поєдинків: «Твоя смерть – моє життя». Спочатку це означало, що в поєдинку немає альтернативи: я виживу, якщо ти помреш. Ми, натомість, можемо віднести цю фразу до Христа як своєрідну молитву прославлення: я живу завдяки тому, що Ти сам віддав за мене життя; Твоя смерть стала для мене джерелом життя!

Невипадково Одкровення показує нам спасенних як тих, які «обмили одежу свою, і вибілили її у крові Агнця» (Од. 7, 14). Вибілити в крові – це, дійсно, дивовижний спосіб вибілити одежу! Як ми добре знаємо, «вибілення» постійно відбувається заново у нашому житті, тому що після повного обмивання у хрещенні ми постійно потребуємо нового обмивання від провин, а кожна сповідь – це занурення в цю кров, обмивання кров’ю Христа-Агнця. Бо ж це Він був провіщений в образі ягнят, кров’ю яких ізраїльтяни позначали двері домівок в пасхальну ніч, щоб ангел смерті оминав їхні будинки, коли вбиватиме первородних єгиптян. Хто ж тоді міг припустити, що прийде інший Агнець, кров якого берегтиме від вічного покарання!

За кілька століть до Христа пророк описував таємничу постать Слуги Божого і записав цю парадоксальну фразу: «Його ранами ми вилікувані» (Іс. 53, 5). Хочеться сказати: як здоров’я одних може випливати з ран когось іншого? Але ж… І далі пророк пише: «Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» (Іс. 53, 3). Ми звикли відносити це речення до пробачення наших гріхів, в той час як в Євангелії від св. Матвія воно стосується оздоровлення Ісусом хворих.  Гріх знищив в людині щось дуже важливе, а тому ми потребуємо зцілення як на фізичному рівні, так і на духовному. (Як показує приклад багатьох святих, можна спокійно увійти до неба, якщо тіло понівечене різними хворобами, натомість з хворою душею не можна бути щасливим ні в цьому світі, ні в прийдешньому).

Життя народжується з води, життя народжується з крові, а народжується тому, що Хтось помер, щоб ми жили. Кров, вода і смерть, що веде до життя… Мабуть, не можна читати ці слова, не думаючи про одну зі сцен, описаних в Євангелії від св. Йоана: «Один з вояків проколов йому списом бік. І потекла негайно ж кров – і вода. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: «Кістка його не буде поламана». А й інше Писання каже: «Споглядатимуть на того, кого прокололи» (св.Йоан 19,34).

Почнімо від подробиці, яка може не мати великого теологічного значення, але, мабуть, варта того, щоб її пояснити. Зауважмо, що євангеліст не говорить нам, який бік Ісуса пробито: традиція пробиття правого боку походить з ефіопської версії цього Євангелія та апокрифу «Діяння Пилата». Але здається, що ця стародавня традиція знаходить відбиток у … звичаях римського війська. Отже, у давнину озброєний воїн закривав свій лівий бік щитом, тому супротивник намагався атакувати його списом з правого боку, щоб поцілити в серце. Тому ймовірно, цей римський солдат, вправний у таких битвах, не задумуючись, пробив бік Ісуса саме з правого боку.

Бік мертвого Ісуса відкрито. З найдавніших століть Отці Церкви вбачали тут схожість зі сплячим Адамом, з боку якого Бог витягнув ребро, щоб з’явилася Єва. Тепер з боку нового Адама народжується його Наречена – Церква, омита життєдайними струменями крові і води. У цьому описі витікання крові й води з серця Ісуса не повинно вказувати лише на правдивість Його смерті (скільки ж сторінок списали різні вчені лікарі, намагаючись вказати остаточну причину смерті Ісуса на підставі факту витікання крові і води! – це теж потрібно, але напевно це не була головна думка, яку автор Євангелія хотів переказати читачам). Ось тече кров Божого Агнця: кров відкуплення і вода очищення витікають до нас з Божого серця. Уже багато віків тому коментатори цієї сцени розкривали її символічне значення, вбачаючи у крові і воді провіщення таїнств (особливо Євхаристії і хрещення), а також діючого в них Духа – адже сам Ісус колись закликав: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є […] Ріки води живої з нутра його потечуть. Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього» (св.Йоан 7, 37). І тепер надходить час виконання цього провіщення: вода, що витікає з боку Ісуса, провіщає витікання «живої води», про яку Він колись розмовляв з самаритянкою.

Багато хто звертає увагу на інший аспект пробитого боку – це відкрита дорога до глибин Божого серця; завдяки дару Духа і завдяки таїнствам людина може увійти в недосяжну до цього часу близькість зі своїм Творцем.

Наше дочасне життя починається з черпання поживних речовин з крові і «води» нашої матері; так само і наше духовне життя може розвиватися лише тому, що там, на Голгофі, витекли для нас струмені крові і води.

«О Крове і Водо…» адже сам Господь Ісус довірив св. Фаустині, щоб ми зверталися до цих життєдайних джерел, коли просимо Бога про милосердя. Про милосердя, яке давні ізраїльтяни називали красномовним словом rachamim, «лоно матері», місце, в якому починається життя і де маленька людина вперше досвідчує любов.